Моя улюблена героїня повісті І.Франка "Захар Беркут "- Мирослава. Напевно, вона подобається багатьом. Особисто мене вона вразила своєю сміливістю. Всі тухольці теж про неї відгукувалися, що вона "смілива і гарна" дівчина.
У житті Мирослави був важкий вибір: стати разом з батьком зрадницею чи покинути його заради тухольців, Максима і разом з ними захищати свою землю від ворога. Мирославу виховував батько, матір померла, тому вона дуже любила його. До останнього намагалася переконати не бути з ворогами, не зраджувати свій народ. І коли зрозуміла, що батько засліплений ненавистю до своїх односельців, його уявлення про її щастя були чужими їй, зробила правильний вибір.
На мою думку, Мирослава була розумною і кмітливою, бо здогадалася і порадила тухольцям виготовити метавки. Цією зброєю вони зуміли зупинити ворога.
Ось чому мені подобається ця героїня. Вона правильно вчинила, що не зрадила своїх односельців - тухольців, свій рідний край і була вірною в коханні. Мирослава може бути для нас прикладом любові і відданості своєму народові.
Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка : Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
У Тараса Шевченка була доля одна не з легких , але він впорався й став для нас великим Кобзарем. У бідного Тарасика мати померла перша у 1823 році , а батько через два роки. Коли помер батько то мачуха його вигнала.Ставша служником пана Енгельгардта , Тарас переїхав до Петербурга там він познайомився з художником І.Сошенком. завдяки йому хлопець вийшов до передової інтелегенції й на мою думку це йому до його викупили з кріпацтва. Я гадаю , що на честь цього великого треба влаштовувати вечори де будуть проходити розповіді про минуле та тяжке поета та художника.
У житті Мирослави був важкий вибір: стати разом з батьком зрадницею чи покинути його заради тухольців, Максима і разом з ними захищати свою землю від ворога. Мирославу виховував батько, матір померла, тому вона дуже любила його. До останнього намагалася переконати не бути з ворогами, не зраджувати свій народ. І коли зрозуміла, що батько засліплений ненавистю до своїх односельців, його уявлення про її щастя були чужими їй, зробила правильний вибір.
На мою думку, Мирослава була розумною і кмітливою, бо здогадалася і порадила тухольцям виготовити метавки. Цією зброєю вони зуміли зупинити ворога.
Ось чому мені подобається ця героїня. Вона правильно вчинила, що не зрадила своїх односельців - тухольців, свій рідний край і була вірною в коханні. Мирослава може бути для нас прикладом любові і відданості своєму народові.