Дещо подібною за будовою є новела «Impromtu phantasie».
О. Кобилянська відкидає традиційні принципи сюжетотворення й монтує сюжет з окремих епізодів за принципом контрасту. Об’єднує їх образ оповідачки, який зливається з образом героїні, спорідненої з власним ліричним «Я» авторки. Оскільки подієвий ланцюг у новелі ослаблений, основну увагу у творі приділено не зображенню картин зовнішнього світу, а глибинному розкриттю внутрішнього світу героїні.
За аналогією до контрастів переживань у музичному ноктюрні в новелі чергуються два відмінні настрої героїні: мрійливість, пасивність, нерішучість — з одного боку, та активність, жвавість, навіть неперед- бачуваність — з іншого. Своєрідним мотто твору є мрійливий, часом сумний настрій героїні, яка «ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима...». Вона любить гати за хмарами, які кличуть її ввись, до гармонії й досконалості. Ось героїня замріяно споглядає природу, а тут уже кидає виклик природним силам і вирушає посеред бурі купувати наперсток, не боїться упіймати за уздечку норовливого жеребця, що було не до снаги навіть хлопцям.
Найдетальніше в новелі описано епізод у кімнаті, коли майстер налагоджує фортепіано. Авторка через сприйняття героїнею музики Шопена передає зародження першого почуття кохання, якого вона й сама ще не усвідомлювала. Музика передавала набагато більше, ніж дівчина зрозуміла сама в собі.
За аналогією до музичного твору О. Кобилянська застосовує прийом контрасту не лише для зображення характеру героїні, а й для протиставлення розриву між її великим духовним потенціалом у дитинстві та нереалізованістю в дорослому житті, що відповідало приписам неоромантизму.
Текст новели написано абзацами з мінімальною кількістю речень, що справляє незвичне візуальне враження та імітує музичний твір.
Відповідь:
Я, думаю, що це легенда про Сторожа.
Цитата - розказує Максим "— А про той камінь, про нашого Сторожа, я вам оповім, що чув від батька. Давно то, дуже давно діялось, ще коли велетні жили в наших горах. То тут, де тепер наша Тухля, стояло велике озеро; сеся кітловина була ще зовсім замкнена, і тілько через верх текла вода. Озеро се було закляте: в нім не було нічого живого, ні рибки, ні хробачка; а котра звірина напилася з нього, мусила згинути; а пташина, що хотіла перелетіти понад нього, мусила впасти в воду і втопитися. Озеро було під опікою Морани, богині смерті.
Але раз сталося, що цар велетнів посварився з Мораною і, щоб зробити їй наперекір, ударив своїм чародійським молотом о скалу і розвалив стіну, так що вся вода з заклятого озера виплила і стратила свою дивну силу. Ціла околиця раптом ожила; дно озера зробилося плодючою долиною і зазеленілося буйними травами та цвітами; в потоці завелися риби, поміж камінням усяка гадь, у лісах звірина, в повітрі птиця. За те розлютилася Морана, бо вона не любить нічого живого, і закляла царя велетнів у отсей камінь. Але долині самій не могла нічого зробити, бо не могла назад вернути мертвящої води, що виплила з озера; якби була вернула назад усю воду до краплини і заткала отсей в скалі вибитий прохід, то була би знов царицею наших гір. А так, то хоч цар велетнів і не жиє, та проте й Морана не має вже тут власти. Але цар не зовсім погиб. Він триває в тім камені і пильнує сеї долини. Кажуть, що колись Морана ще раз ізбере свою силу, щоб нею завоювати нашу Тухольщину, але отсей заклятий Сторож упаде тоді на силу Морани і роздавить її собою.".
Пояснення:
Епос — чи не найдавніший рід художньої літератури. Епос — це рід художньої літератури (поряд з драмою і лірикою), для якого характерне зображення подій зовнішніх відносно автора або оповідь про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем). Кожен із нас ознайомлюється з епічними творами ще змалку, коли нам читають казки. Епічних жанрів є багато: байка, билина, казка, легенда, новела, нарис, повість, оповідання, роман, епопея.
Найбільша цінність держави, її сила – це народ, а народ – це і є сила. Згуртований народ – це непробивна, нездоланна міць. А єдність всіх людей в боротьбі за праве діло – це ще більше могуття, яке не можливо здолати.
Саме згуртовану боротьбу за добро, мир і спокій простого народу можна гати в історичній повісті Івана Франка «Захар Беркут». Там розповідається про мешканців села Тухля, які згуртовано та відважно відбивали набіги монголо-татар, котрі нападали несподівано і жорстоко, руйнували помешкання, знущалися з людей, залишали після себе страшну розруху. Люди не могли протистояти цим набігам самостійно, тому вони об’єдналися. Порадившись, оцінювали ситуацію, могли розрахувати свої сили таким чином, щоб дати відсіч нападникам. Тут ми бачимо як тухольці злагоджено виконують накази мудрих сільських старійшин. Також вартий уваги епізод, коли люди перегороджували річку, гуртом носили мул, гілля, валили дерева, працювали усі – від малого до старого. Цей твір Івана Франка має історичне підгрунтя. Автор доводить, що сила народу в його єдності. Недарма ж в нас говорять, що гуртом і батька легше бити. Навіть у найскрутніших ситуаціях, таких, які описані в творі «Захар Беркут», коли людям загрожує цілковита руйнація та навіть смерть, єдність людей може їх врятувати.
Особливо актуальним цей твір є сьогодні, в час, коли довкола нас відбуваються події, несумісні з поняттям незалежності та свободи. Саме в цей складний для нашої держави період, варто бути як ніколи згуртованими та єдиними в своїх намірах та єдиній меті.