В хаті, у нірці під ліжком жила маленька сіренька мишка, яка боялася людей. Коли нікого не було в домі вона вибігала на подвір’я, та у поле до своїх міських подруг. Сестриці з міста були худі, голодні, миршаві, розказували, що в людей тепер голод, а про мишей і говорити нічого.
Мишка розповідала, що її господар багатий. Його всі бояться, бо він убив двох здорових кабанів. М’ясо закоптив і продає, а гроші складає в скриню під ліжко. Вночі приїжджають люди, забирають продукти, а хазяїнові гроші дають. Він радіє і каже жінці, що війна до їм розбагатіти.
Якось мишка почула в хаті чужий голос і побачила заплакану жінку з міста. Жінка просила молока для хворої дитини, гроші обіцяла принести пізніше. Господиня відмовила, сказавши, що в самих нема чого пити.
Мишці стало соромно за їй хазяйку. Добре, що діти сплять, а то б ще навчилися брехати, як люди. Чому так у світі, що одні з голоду гинуть, а інші папірці у ящиках ховають? Хіба ж папір важливіший за життя?
І вирішила мишка знищити гроші. Працювала кілька діб. А тут господар сказав, що ніхто не сміє дармувати, навіть гроші. І треба купити свинок, підгодувати, продати й мати грошей, як у банку, бо коли ще наступна війна буде.
Чоловік поліз по гроші — а там усе погризене. Став кричати на жінку, бо вона не захотіла тримати кота, ложки молока іла, і кидатися на неї з кулаками.
А мишка моргнула дітям — і в поле. Краще там, ніж у такій хаті.
Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт "Мандри" та інші.
Отже, коломийки — це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які часто не мають сталого змісту: "Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу". Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі нам записи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, — сербські "коло", чеські "до колочка", болгарський "хоро".
Тематика коломийок дуже різнопланова. У них ідеться про минуле, народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб'я, вимушену еміграцію, протест проти селянського безправ'я, звучать бунтарські мотиви. Найбільшу кількість складають пісеньки, у яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої — це твори на так звані "вічні теми", вони однаково актуальні для різних епох.
Ой щебече соловейко у мене на груші,
Кожен так собі співає, як йому на душі.
У коломийках розкривається світ краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів — доброзичливих або й дошкульних, влучних побутового характеру, соціальних узагальнень. У задиристих рядках, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість.
Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана,
Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!
Дістається й парубкам, які, залицяючись до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, — "брали би по штири морги, хоч би й за сліпою". Ось яка дівчина подобається більшості парубків:
Ой дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча,
Ото мені сподобалася дівчина робоча.
У жартівливих коломийках порушувалися навіть гострі політичні теми:
Сидить Сталін в комиші, Гітлер у болоті.
Що робили куркулям — то роблять бідноті.
"Коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста", — писав видатний український письменник І. Франко. Яке влучне порівняння! Дійсно, коломийки нагадують мені маленькі перлинки, у яких відбито різні боки життя нашого талановитого та працьовитого народу.