На протязі всього твору автор змушує співпереживати героям, їхній нелегкій долі, їхньому непереможному бажанню отримати волю, почуватися людьми, а не худобою панською.
Неспроста автор порівнює Соломію з голодною вовчицею, а Остап порівнює себе і Соломію з щенятами, вони тікають від переслідувань з почуттям звірини. Не один раз введений образ голодного вовка.
Мужніє у вогні випробувань Соломія (ніжне кохання і товариська виручка, жіночість і мужність органічно поєднуються в характері Соломії).
Багато життєвих перепетій випало на долю Остапа, і він пройшов крізь всі випробування, мужніючи в боротьбі за життя, свободу, право кохати.
Остап і Соломія, готові дорогою ціною, навіть своїм життям заплатити за волю, вони сталі живим втіленням волелюбного характеру українського народу, його мужності і віри в світле майбутнє.
Объяснение:
Объяснение:
Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила до їм. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
«…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»