Не знаю як у інших, а моє щастя - це родина. Я щаслива коли щаслива моя мати, мій батько (бабуся і дідусь), для меня більшого й не потрібно. Головне, щоб вони були здорові, щоб було взаєморозуміння, щоб була довіра й нерозлучність, як у справжніх сімей. Але й не мало важливіша для меня - моя Батьківщина. Це місце де я народилась, де я росту, це місце за яке я стану горою не вагаючись. Адже це моя Батьківщина, і може якщо я своїм власним прикладом покажу, то й інші не будуть байдужі. Жити в щасливій державі, з щасливими людьми - це моя мрія, моє щастя.
У Україні проживають люди 134 національностей. Кожна має свою самобутню культуру, історію, традиції. Але всім нам слід бути толерантними по відношенню один до одного. "Толерантність — це гармонія в різноманітті. Толерантність — пошана, ухвалення і розуміння багатої різноманітності культур миру, наших форм самовираження в проявів людської індивідуальності". Це визначення ми знаходимо в "Декларації принципів толерантності" ЮНЕСКО. На думку моїх однолітків, толерантність — привілей сильних і розумних, таких, що не сумніваються в своїх здібностях просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок і позицій. А на думку моїх батьків, толерантність — це спілкування і свобода думки, совісті і переконань, гармонія в різноманітті, чеснота, яка робить можливими досягнення взаєморозуміння між людьми, батьками і дітьми мирним безконфліктним шляхом. Але що ж робити, якщо конфлікт затягується і росте стіна нерозуміння? Пітер Бріч порадив, як легко можна зруйнувати "стіну нерозуміння": "Треба просто посміхнутися і бути ввічливим. Я упевнений, що співбесідник поступить також". Давайте спробуємо, адже всі ми — жителі однієї планети, майже сусіди. Житимемо дружно!
