. Які риси головних героїв новели «Момент» поєднували їх?
2. Хто такий Семен? Якою контрабандою він займався?
3. Коли оповідач їде з Семеном, яким він себе уявляє і чому?
4. Що символізує образ верб? Для чого автор його використав?
5. Чому здивувався герой коли зустрівся з Панною?
6. Що символізують ластівки й оса?
7. Як змінюється образ оси у творі?
8. Кого ж постійно боялися герої?
9. Які почуття охоплювали їх при зустрічі з ними?
10. Як прийняла героїв природа? Про що це свідчить?
11. Як ви розумієте слова: «Тихо було. Не так тихо, як десь у городі вночі, де мертво спить і камінь, і страждання, і ніч тонко дзвенить у вухах, як кажан вічності. А тихо тишею поля, де йде великий, здоровий, вічний процес народження, де вітрець лащиться і грається з квітками, кібець, як прив’язаний за нитку, часто тріпочеться на однім місці і, ніби вирвавшись, кидається згори в зелений хліб; а в хлібі одбувається якась шамотня, якась боротьба інтересів кузок, черв’ячків, мишей, колосків».
12. Як порівнює оповідач життя людей і життя природи? Як ви це розумієте?
8. Головні герої "Провини зірок" Хейзел Грейс Ланкастер і Огастус Уотерс , автор Джон Грін
9. На мою думку, Доріан Грей сам винен.
10. В оповіданні Г. Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." кульмінацією я вважаю момент, коли герой розуміє, що в нього немає обох рук і однієї ноги. Він так довго зіставляв деталі, впізнаючи свою гімназію, навіть побачив на дошці надпис, зроблений колись ним власноруч. І здавалося б, нічого не зникло, те життя до війни - ось воно, навколо тебе. Але ти вже інший, і твоє життя вже ніколи буде таким, як було. Навіть давно знайомий пан Біргелер ніби той самий, але вже невідворотньо інший.
Объяснение:
Зовнішній портрет свого героя поетеса зображує так:
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий, –
От собі – людина Божа!..
Його звичайною зовнішністю, та ще й Фізичним нездужанням, поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка оспівує талант свого героя: його поезія була “і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною”. За цю незвичайну здібність – творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь.
Він славив красу природи, красу вільної людської думки. На крилах мрій поет часто линув “ в таємні світи надхмарні”, але крім цього приглядався до людського лиха і намагався зброєю сміху знищувати його. Далі тематика пісень митця розширюється : ось він створює сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру – боягузтво, пиху, хвастощі. Так, запалені його піснею, люди йдуть на штурм неприступних мурів ворожого міста і здобувають його. Та коли наростав конфлікт між трудящими і графом-деспотом, поет створив найкращі свої пісні. Це була їдка сатира, сповнена народного гніву, ненависті до гнобителів, пройнята закликом до революційної розправи з народними кривдниками:
…Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?
Тепер для поета краса невіддільна від служіння трудящим у боротьбі за волю. В ім’я захисту цієї краси він і смерть прийме. В цей час поет постає як народний митець, лицар духу, захисник трудящих, що викриває жорстоких гнобителів народу. Це горда, безкорислива, саможертовна людина. На пропозицію графа продати свій хист за “гарну хату”, за золото, поет відповідає так:
“Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті…”
Отже, служіння літературі, поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він (як і Леся Українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”…
На мою думку, людина, яка має талант та добре серце, може покращити життя всього народу.