Маруся Чурай
"Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі..."
"Болить моя головонька від самого чола:
Не бачила миленького ні тепер, ні вчора,
Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся,
А як вийду за ворота, од вітру валюся.
Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються:
Од милого нема людей, од нелюба шлються."
Гриць Бобренко
"Коли б же я знала, маляра б найняла,
Його біле личко та й намалювала.
Карі оченятка, котрі я любила,
його русі кудрі я б позолотила."
"Грицю, Грицю, до роботи! —
В Гриця порвані чоботи...
Грицю, Грицю, до телят! —
В Гриця ніженьки болять..."
"Чом ти мене не послухав, як тобі казала:
«Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала».
Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,
Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш."
"Гей, ти, молоденький, голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минуєш мою хату і мої ворота,
До іншої йдеш."
Галя Вишняк
"Інша дівчина чорнобривая,
Та чарівниченька справедливая..."
"Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала."
или оце
1. Маруся. (Маруся Чурай — постать із легенди, але язик не повертається назвати її «легендарною постаттю», бо легендарні постаті схожі на бронзові монументи, у той час як Маруся залишалась і залишиться назавжди живою, молодою та красивою дівчиною, яка виливала свій сум та радощі у піснях, яка щиро кохала, але не могла змиритися зі зрадою, зі змізернсн- ням людської душі. Маруся — «голос наш, і пісня, і душа». У душі герої ні відбуваються складні процеси і перетворення, але вона не втрачає своєї життєвої мудрості, чистоти.)
2. Гриць. (Гриць «живе на дві душі». Це людина, яка зазнала трагічного роз- половинення власного світовідчуття, власної душі. Гриць кохає Марусю, він ладен усе віддати, щоб бути з коханою, але з іншого боку на нього тис не його мати, яка хоче оженити сина із багатою. Десь глибоко в Грицеві проростають ті паростки пристосуванства, прагматизму та інших не най кращих рис, які він запозичив від оточуючих. Гриць стає ніби на розпутті, не знаючи, чи врятують його кохання та велич людської душі, а чи поглине його болото життєвої марноти та суєти.)
3. Іван Іскра. (Іван Іскра — вірний друг Марусі, Ліна Костенко кількаразово «натякає» читачеві, що й Іван закоханий у Марусю, але цей гордий кароокий козак, нащадок своїх славних прадідів, не висловлює своїх почуттів жодним чином, окрім дружби та відданості, він не раз підтримує Марусю у важкі для неї хвилини. Іван Іскра — звернімо увагу вже на його промовисте прізвище — ніби узагальнений образ, що бере свій родовід ще від часів козаччини, він уособлення мужності, сили духу, це людина з гарячим відданим серцем, здатним на все задля справедливості, волі та добробуту близьких та своєї країни.)
4. Другорядні образи. (Другорядні образи, як мені здалося, не менш життє подібні та яскраві, ніж головні. У цьому, напевне, великий талант Ліни Костенко. Серед другорядних персонажів роману слід окремо назвати дяка (людину просту та мудру, яка багато знає і глибоко переймається долею своєї країни, дуже повчальними видаються читачеві роздуми дяка про історію України, про відсутність історії народу, про роль історичних подііі минулого у теперішньому та майбутньому); родина Вишняків є яскравим прикладом змізернення людських душ; філософія пристосуванства та орієнтації на матеріальне не обминала деяких людей за усіх часів; нема нічого поганого в тому, щоб піклуватися про матеріальні статки своєї родини, але не слід при цьому забувати про духовне, про вічні цінності. Ліна Костенко створює панорамну, широку картину тогочасної дійсності, залучаючи до неї і образи героїчних козаків, і звичайних селян, людей різного віку, різ них професій та з різними характерами.)
