Мені сподобалась казка Василя Симоненка "Цар Плаксій і Лоскотон". В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: "всі сльозливі через край". Цар домагався, щоб в країні плакали "всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!" І зовсім сутужно пришилось би жителям тієї країни, якби не жив серед них "добрий дядько Лоскотон". Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив "до усіх голосний та щирий сміх". І навіть коли доброго чарівника ув'язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна — "розвалив поганський трон".
Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які по сгійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. "Цар Плаксій помер від сміху", а Лоскотон "живе й понині!" Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.
Візьми щось із цього Якби я був мером, то в кожному дворі в нашому місті була б гарна дитяча площадка. Вона була б барвиста, з цікавими гірками, каруселями, драбинками, турніками, канатами. Для малюків можна зробити пісочницю і гойдалку. І обов’язково потрібно влаштувати клумби. Це дуже красиво. А якби залишилися гроші, я б поставив в кожен двір маленький фонтанчик. Ось в Анапі такі двори є, і влітку там завжди багато народу. А в нашому дворі майданчик дуже погана. Я сів в альтанці на сидіння й провалився. Гойдалки жахливо скриплять, каруселі зламані. І все таке старе і некрасиве. А ще на дитячому майданчику постійно збираються п’яні. Я їх зовсім не люблю. Вони навіть матюкаються. Оце був би у нас такий двір, як в Анапі, я б підстрибнув до стелі від радості! На місці мера я б обов’язково зробив в Пензі хороші, чисті пляжі, щоб люди могли там загоряти і купатися влітку. Річка Сура у нас дуже брудна, її потрібно очистити. Тоді в ній буде водитися багато риби і можна буде купатися.
Ар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які по сгійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. "Цар Плаксій помер від сміху", а Лоскотон "живе й понині!" Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.
Я думаю до