Тема добра і зла – одна з найголовніших тем у літературі. Слово “добро” асоціюється у мене зі словами “щастя, милосердя, злагода, любов, мир”. Недарма в ка іках завжди перемагає добро.
На жаль, недобрі, злі, черстві люди зустрічаються не тільки у казках, а й у житті.
Оповідання Євгена Гуцала “Лось” вчить людяності, добра, краси. Письменник протиставляє людей морально чутливих і морально глухих; милосердних, сердечних і черствих, грубих. Герої оповідання розкривають свої риси характеру, зі – ікпувшись на березі річки
зі старим і бувалим лосем, який жив у заповіднику. Ьажаючи напитися води, тварина провалилася в ополонку і дедалі глибше занурювалася у крижану кашу. Вибратися на берег лосю до два хлопчики, що приїхали по хмиз.
Старший узявся рубати лід, щоб прокласти прохід до берега. Коли лось вибрався з крижаного полону, діти дивилися на нього зачаровано, не вірячи, “що до врятуватися цьому великому звірові”. Не вірили вони спо – і. и ку і в смерть врятованого лося не вірилося, що такого звіра можна івалити пострілом, як перед цим не вірилося, що він може потонути”.
А ще я не можу уявити, як міг дядько Шпичак стежити із-за дерев за хлопчиками, що рятували лося, і не до Як міг байдуже гати, а потім вистрелити у беззахисну тварину. Шпичак – боягуз, боїться відповідальності, думав, як замести сліди. Це зла людина, яка нікого не любить, для нього нічого немає святого.
Якби зникли такі люди, світ став би світлішим і набагато кращим.
Видатний просвітитель і письменник вісімнадцятого століття, визначний філософ Григорій Савич Сковорода в українській літературі займає особливе місце. Великий влив на формування таланту і поглядів цього мислителя мало життя суспільства тогочасної України. Це життя згуртувало дух письменника і зробило з нього непримиренного борця проти соціальної несправедливості, утвердило Г. Сковороду як гуманіста та демократа.
Г. С. Сковорода – великий митець. Його безсмертя і велич полягає у тому, що в час найжорстокіших утисків українського народу царизмом він став на захист прав звичайних людей. Вже тоді письменник і філософ Сковорода мріяв про справедливе суспільство, у якому кожен українець буде жити добре і щасливо.
Уся творчість цього видатного українця сповнена філософських роздумів про єдність природи і людини, про людське життя і щастя. Особливе місце в цій творчості займає ідея «сродної праці». Дуже шанобливо письменник ставиться до розуму і чистої совісті. Найчастіше у творах Г. С. Сковороди світ людських турбот контрастує із зображеннями чарівної української природи, йде одвічна боротьба життя і смерті, добра і зла.Свої філософські погляди Г. С. Сковорода найбільш яскраво висловлює в байках, адже саме вони є одним з найкращих засобів пізнання людських відносин, людських характерів. У своїх байках письменник засуджує панівні верстви тогочасного суспільства з їх беззаконням, нахабством і пихатістю. Більшу частину усіх байок Г. С. Сковороди складають твори, провідною думкою яких є думка про необхідність жити «за природою», думка про необхідність працювати за здібностями, за покликанням, за нахилами. Автор вважав, що тільки таке життя і така праця приносять користь суспільству і щастя людині.