Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби. Мати Михайлика — це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди. Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів. Бабуся — проста селянська трудівниця Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна. Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика. Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.
Більше інших пір року я люблю весну. І це не дивно. Весна дарує мені відчуття радості, прийдешніх змін, особливе весняний настрій. Перші промені весняного сонця кажуть, що пройшла довга і важка зима, не буде більше тріскучих морозів, хуртовин та снігових заметів, настав новий дивовижне і радісний час. Дихання весни відчувається у всьому. Вона пробуджує ще сплячу природу до нового життя. Гріє сонце, тане сніг, дзвенить крапель, біжать швидкі струмки. Все навколо радіє і співає, радіючи приходу весни. Особливо люблю я слухати хор весняної капели. Це вражаюча і незрівнянна ні з чим музика, створена природою, яка втомилася від довгої зими. Вночі холодно і морозно, зима не йде і не здається без бою. Зате вдень весна все більше вступає у свої права. Все менше стає снігу, птахи співають і дзвінко щебечуть, вітаючи весну. Дерева вже прокидаються від зимового сну. На їх гілках набрякли нирки, готові здатися перші листочки. Навіть весняний вітер не схожий на зимовий. Він, хоч ще холодний, але ласкавий і пахне весною. Для всієї природи навесні настає пора оновлення. Потрібно тільки опинитися в весняному лісі, щоб побачити, як навколо пробуджується природа. Легкість і радість тут відчувається у всьому. Перші ласкаві сонячні промені освітлюють звільнилася від снігу і льоду землю. Сонячні зайчики радісно скачуть між прокидаються від зимового сну деревами. А на проталинах вже з'являються перші весняні квіти. Це проліски. Ще місцями земля покрита талим темним снігом, а ці маленькі і ніжні сині квіточки вже пробиваються до світла і тепла, радуючи око яскравими фарбами. Вони наполегливо тягнуться до сонця навіть крізь торішній сніг. Проліски з'являються на галявинах так дружно, що здається, ніби на землі лежить шматочок блакитного весняного неба. Не хочеться зривати такі квіти, ними можна тільки милуватися. Воістину, весна - сама довгоочікувана пора. І вона неодмінно приходить слідом за дощової осені і холодної, морозної, нескінченної взимку.
З кожним днем теплішає. От уже і сніг розтанув, і земля вкрилася свіжою зеленою травою. Постійно дме вітер, але він уже м’який, теплий, наповнений ароматом перших квітів. Пригріває сонечко, а у вітах дерев співають птахи, що повернулися з теплих країв. Бруньки набухли та от-от перетворяться на молоде листя. Заквітають вишні та абрикоси, розповсюджуючи навколо себе солодкий аромат. Скоро сади стоятимуть наче в білому тумані. Усе довший день, все приємніша погода. Травень принесе першу весняну грозу та зливу, що напоїть землю живильною вологою. Весна – то час пробудження та оновлення природи, сповнене краси та радості.