М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Скоро! скоро! скоро! скоро! іть будь ласка! жанр твору і. франко "захар беркут"?

👇
Ответ:
маришка197
маришка197
08.04.2021
Жанр: Історична повість
4,6(48 оценок)
Ответ:
rusnak79
rusnak79
08.04.2021
Жанр "Захар Беркут": історична повість.
4,6(8 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
Domashkafu
Domashkafu
08.04.2021

Відповідь:

Якщо це має бути твір на цю тему, то прийдеться написати більше, але якщо потрібно написати чи розказати щось коротко, то особисто на мене саме більше враження справив епізод, в якому описано як тонуло монгольське військо. Як описано, коли люди (хай і вороги) втрачали здоровий глузд від розпачу  і убивали своїх же побратимів, рятуючи власне життя, як поглинала їх один за одним страшна стихія від якої не було ніякого порятунку. Навіть тухольці  заціпеніли дивлячись на це. цитата "Німо, непорушно, мов дерев'яні стовпи, стояли на берегах тухольці; навіть найзавзятіші не могли без дрожі, без зойку, без сліз глядіти на ту громадну загибіль людей".

Пояснення:

4,6(16 оценок)
Ответ:
milanagorbovsk
milanagorbovsk
08.04.2021
Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала: 
    — А листа від дядька Михайла нема? 
    — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. 
    Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: 
    — Що там у білому світі робиться? 
    Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. 
    Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" 
    — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. 
    — Не знаю, — відповів я і озирнувся. 
    Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. 
    Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. 
    — Глянь-но, — показала вона на дріт.
А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. 
    Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. 
    Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: 
    — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? 
    І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. 
    Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. 
    — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш. 
4,5(70 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ