Вельмишановний великий княже Ярославе!
Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги "Ярослав Мудрий", де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.
Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, "...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...". О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: "І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!" Ми побачили, що "береться мудрість... із шукань і помилок гірких".
Відповідь:
Має повагу козаків, сотник – найвища посада, на яку обирали самі козаки
«Попереду виїхав сотник Андрій Недоля».
Ризикований
Козаки усі розскочились від татарина й кинулись до зброї... виїхав сотник Андрій Недоля на буланому турецькому коні»
Вимогливий до побратимів
«А де вартові, де сторожа? … Видно, що й посліпли й поглухли»
Про нього добре відгукуються інші
«Сотника Недолю я добре знаю й скажу, що славний козак...»
Прислухається до порад
«Недоля, узявши Тріску й діда Панаса під руку, пішов з ними на могилу порадитись»
Захищає рідну землю від ворогів
«Такий наказ виголосив Недоля перед козаками і звелів сідлати коні».
«В похід! — командував Недоля: — Просто на татарський кіш!».
Відважний, сміливий
«Татари поженуть за ними, а тут уже стоятиме Недоля й привітає їх гарненько… Він їхав передом на своїм буланім»
«Тепер Недоля залишив частину козаків при таборі, а з іншими вибраними пігнав слідом за татарами»
Добрий, чутливий
«Він відразу зрозумів, у чому справа... Ти, Петре, лишишся при мені між посильними козаками, хлопець теж...».
Горює за вбитими побратимами, підтримує звичаї
«Недоля велів вишукати ранених та збирати побитих, щоб їх відтак похоронити за козацьким звичаєм… Татар ніхто не хоронив, їх трупи залишили вовкам і гайворонам на жир».
Справедливий
«Добре! Скажи, Тихоне, панові полковникові, що окуп прийде козакові Семенові Непорадному...»
Милосердний, навіть дарує життя татарину
«Семене, та пусти його до чортової мами. Не маєш кращого діла, як його пильнувати. На базарі його не продаси, бо ми людьми не торгуємо».
«Хлопці, — гукав Недоля: — Нагодувати голодних!»
Дбає про підлеглих
«Недоля казав напоїти коні й відпочити. Тепер уже татарва не втече».
«Недоля загадав спочивати тут довше. Козаки розтаборилися, зарізали кілька волів і почали пекти м'ясо»
Уміє розрадити, підтримати
«Коли Степан з Петром рано прокинулись, Павлуся не було. їх аж заморозило…Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде...»
Пояснення:
У ті часи нерідко траплялося, що вільних людей поміщики самочинно приписували до своїх кріпаків. Ось чому цілком природним були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, «вольности… лишитись». Ще живими були в пам’яті народній тяжкі бої за визволення від соціального і національного гноблення польською шляхтою, а вже трудовому селянству царизм накинув на шию нове ярмо, ще важче, позбавляючи завойованої «вольності».
Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина II розпорядилася навіть саме «наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе». Це, можливо, було однією з причин, що спонукала поета до написання вірша «De libertate».
Уважаемый,Владмир чего тебе от него надо) можно мне дать это.
С уважанием ( твоё имя )