Я дуже хвилювався коли приняв рішення відшукати сестру,я знав що буде не легко.Я взяв коня і поїхав,маючи надію що все жтаки найду свою сестру.Коли мене продав чоловік і забрав мого коня,тобі я подумав що це кінець.Потім мене відвезли до татарів мені вони здалися добрими і я навіть вивчив їхню могу.Але коли мені сказали взяти їхню. віру я відмовився,тому що я справжній патріот і ніколи не покину свою віру.Потім я діхнався що пропав син Девлета Гірея і тут я вирішив схитрувати сказавши що моя сестра Ганна знає де він і бачила як його забирали козаки.Я сказав що вона не дуже розуміє іхню мову тому я буду перекладачем і перекладуте що вона знає.Насправді Ганна не знала де Мухамед син Девлета Гірея,але ж в цьому і заключалась моя хитрість,Завдяки їй я знайшов сестру і допоміг ще одному заключному.
5.
Спочатку Михайлик уявляв золоті ключі сонця звичайними ключами («не догадувався досі, що воно, наче людина, може мати ключі»).
Уривок, у якому дід Дем'ян пояснює, як сонце відмикає тими ключами землю:
«якоїсь доброї години гляне сонце із свого віконечка вниз, побачить, що там і земля, і люди, і худібка, і птиця помарніли і скучили за весною, та й спитає місяця-брата, чи не пора землю відімкнути? Місяць кивне головою, а сонце посміхнеться і на промінні спустить у ліси, у луки, в поля і на воду ключі, а вони вже знають своє діло!».
6.
Ось так Михайлик сприймає сонячні ключі після дідового пояснення:
«значить, сонце не може загубити своїх ключів, воно їх десь носить на шиї або ув'язує на руці. Так і треба, щоб потім не бідкатись і не морочити комусь голови».
7.
Дві перепони заважали Михайликові піти в лісову далечінь:
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?».
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?». Оскільки в Михайлика не було чобіт, до школи хлопця на руках ніс батько. На той час у нього не було не тільки чобіт, а й батько був далеко.
Берегите себя!