Відповідь:
Я напишу ті, що я знайшла звичаї і традиції:
вітання - Максим коли вітався, то кланявся і вітав кожного голосно і приязно;
особисті стосунки: Максим просить руки у батька Мирослави, Захар Беркут благословляє Максима і Мирославу на щасливе подружнє життя;
громадське життя: громада все вирішує разом, дружно, на загальні збори скликають закличники, які при цьому носять копне знамено, зупиняються перед кожним дворищем і викликають господаря голосно, кожного по імені, потім повідомляють, що потрібно прийти на копу (збори). Всі спірні ситуації вирішувала громада на своєму громадському суді.
Свої звичаї і традиції існували під час проведення зборів. Вони завжди проходили біля старої липи; копне знамено встромляли в дірку, продовбану в камені, це було знаком про початок ради. Кожен, хто виступав на раді мастив очі і уста водою з джерела, яке било з-під коріння старої липи - цитата: "Се була звичайна, стародавня церемонія, що знаменувала очищення уст і прояснення ока, потрібне при такім важнім ділі, як народна рада".
щодо релігії, вірування: багато хто з тухольці з людей ще вірили в старих богів, приносили їм жертви, палили ягільник, щороку Сторожа прикрашали вінками. Цитата: "Майже над кождими воротами на жердці висіла прибита якась хижа птиця: то сова, то сорока, то ворона, то яструб, то орел, з широко розпростертими крилами і звислою додолу головою; се були знаки духів — опікунів дому"
Пояснення:
Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний мушиним дзижчанням, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…». Князь «оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій» «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите». Князь так плекав сни про «війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених» «Спокій і затишок запанували в князівстві, і полудень став богом, якому хоч і молилися, проте жертву приносили зовсім маленьку, майже непомітну жертву, а в нагороду здобули нудьгу, котра, мов іржа меч, пороз’їдала душі люботинців, а що ті одвикли боронитися, запанувала вона безроздільно, викликаючи неймовірну лінь та розмореність. Здавалося, всі люботинці тільки для того й живуть, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх ремесел та господарок, то тільки тому, що, не забезпечивши здорової їжі, не мали вони й здорового сну». «Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його» «Ти диви! Господи, чим я віддячу тобі за ласку твою? – вклякнув під образами й а як устав з колін, то радість світилася в його очах, а плечі розправилися, наче й не згорблювалися ніколи. Так і оголосіть: хто переможе дракона – пошлюбить князівну і сяде на престолі. Бій з драконом – святе діло. Тут народ валом повалить. Проти цього лицарі не встоять. Я впевнений, що вони тільки-но цюю вість зачують, враз усі бенкети закинуть, за мечі візьмуться та жирок позганяють.»
