47 , сочинение, 1.5 сторінки: прокоментуйте слова дядька клариси: «урешті-решт, ми живемо у вік, коли люди вже не є цінністю. людина в наш час - наче паперова серветка: її виривають, , беруть нову, виривають, люди не мають свого обличчя? за твором рея бредбері 451°за фаренгейтом
ответ:
"як же його жити, та хіба ми крадемо? ми своє одбирає пан — наробив нами, жид — надурив з а нам хіба з голоду пропадати? серед шляху "
— ви казали, бабусю, що бог нас хлібом годує?
— він, дитино, — він нас годує
— а чого ж мама хліб заробляє, — ось досі з роботи нема. — каже, якби не робила, то нічого б було і ї
объяснение:
є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхами, жартами. про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають; зовуть їх за те щасливими.
доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе -- само прийде.
злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві. і в такого іноді бувають часи, що оступлять його добрі думки, мучать його, чоловіча совість не замирає в самій запеклій душі.
дівчата — не розсада, щоб їх ховати геть од світу. дівчатам треба світу — багато світу. треба, щоб і їх побачили; треба, щоб і вони бачили. треба, щоб було чим згадати молодий дівоцький вік!