Я вважаю,що не варто скаржитись на долю.Кожна людина сама може її змінити,потрібно тільки захотіти. Інколи,в нас може стояти багато чого на заваді,але потрібно впевнено йти до своєї мети.
По-перше,ніхто не обирає собі батьків,сім’ї та де їм взагалі народитись.У когось можуть бути заможні батьки,і вони до своїй дитині стати успішною людиною,а в когось – навпаки.Бувають різні ситуації в житті.Яскравим прикладом можуть слугувати герої роману Панаса Мирного « Хіба ревуть воли,як ясла повні» – Чіпка і Гриць .
Вони були в однакових умовах :працювали в діда , пасли громадську отару . Однакова була у хлопців доля,але Гриць зрозумів,якщо хоче щасливого життя,то потрібно працювати.Він поїхав на заробітки і зробив усе,щоб змінити свою долю,і добився цього.Одружився з Христею,зажив тихим життям. А в Чіпки й далі було багато невдач у житті.
По –друге,інколи буває так,що людина хоче щасливої долі,жити з коханою людиною , і все для цього робить.Але батьки вирішують,що вони краще знають,що потрібно для їхньою дитини.Прикладом можуть слугувати Наталка і Петро із п’єси «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського .Вони були закохані,але не могли поєднати свої долі через бідність Петра. Він намагався зробити все для своєї коханої і поїхав на заробітки,щоб у майбутньому бути з нею.А Наталка відмовляла всім,хто до неї сватався,бо кохала Петра.Переживши всі випробування долі,вони отримали те,що хотіли,були разом.
По-третє,дуже часто люди заздрять один одному ,через те .,що в когось кращі умови для життя,кращий одяг,більше грошей. Але потрібно слідкувати за собою,а не за кимось.Наприклад,в мому класі були дві подруги,Аня та Вероінка.Вони дружили,але Аня дуже заздрила подрузі.У той час як Вероніка добре вчилась,займалась улюбленою справою – танцями і намагалась добитись успіху в житті.Аня не думала про своє самовдосконалення,а тільки заздрила,саме через це в неї нічого цього не виходило.
Отже, скаржитись на долю можна,але не потрібно.Усе завжди в наших руках .Ми повинні мати цілі і впевнено,поступово до них йти,адже кожен сам творець своєї
Коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у шахтній ваговій. Він переніс із погреба те, що вціліло — картоплю, два кусники старого сала й кілька цибулин. Спочатку було холодно й незатишно, докучали щури. Потім Зульфат, товариш Климка, вигнав нахабних звірят димом, допоміг облаштувати кімнату. Тепер тут часто збиралося шкільне хлоп’яче товариство, дивилося на розжарілу пічку-буржуйку, прислухалося до гуркоту нічного бою і мріяло почуваючи себе на Робінзоновому острові.