Тарас Шевченко, поема "Кавказ". Персоніфікація: "Не скує душі живої і слова живого", "А правда наша п'яна спить", "А поки що мої думи, моє люте горе сіятиму, - нехай ростуть та з вітром говорять." Гіпербола: "А сльоз, а крові? напоїть всіх імператорів би стало з дітьми і внуками, втопить в сльозах удов'їх." "А матерніх гарячих сльоз! А батькових, старих, кровавих, не ріки - море розлилось, огненне море!"
Повість Ольги Кобилянської "Земля" створена на основі реальної трагедії братовбивства, яка сталася восени 1894 року в селі Димка, що на Чернігівщині. У своєму творі письменниця порушила вічну тему влади землі над селянином. Що ж призвело до такої жахливої трагедії? Чи можна пояснити вчинок героя вихованням, або середовищем? Читаючи повість Кобилянської, ми бачимо, що не вони вплинули на дії та вчинки героя.
Брати Сава та Михайло з дитинства були оточені турботою та любов'ю батьків. Але Михайло перейняв щирість батька та матері, ніжну любов та повагу до землі, працьовитість, високі моральні цінності. А Сава став ніби його віддзеркаленням, повною протилежністю свого брата. Ми бачимо його потяг до землі. Але цей потяг — не любов! Не повага! Це — шалене прагнення будь-якою ціною заволодіти землею, збагатитися на ній. Впадає в очі жахлива пристрасть молодшого брата до вбивства живих істот (зайців, дрібних пташок тощо). Він не лише легко позбавляв життя тварин, але й відчував справжню насолоду від цього. Не дивно, що у зрілі роки саме в такому жорстокому серці виник потяг до справжнього злочину
Повість Ольги Кобилянської «Земля» (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті. Рахіра мала багато спадкових вад — злодійкуватість, жорстокість, нечесність, заздрість — і не цуралася їх. Вона підтримувала всі темні інстинкти в Саві і цим прив'язала його до себе. Анна всіма характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не встояла перед Михайловою любов'ю, не знайшла в собі сили вберегти його дітей. Добре, що Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя.
Персоніфікація: "Не скує душі живої і слова живого", "А правда наша п'яна спить", "А поки що мої думи, моє люте горе сіятиму, - нехай ростуть та з вітром говорять."
Гіпербола: "А сльоз, а крові? напоїть всіх імператорів би стало з дітьми і внуками, втопить в сльозах удов'їх." "А матерніх гарячих сльоз! А батькових, старих, кровавих, не ріки - море розлилось, огненне море!"