У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.
Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог.
Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися.
Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах.
Усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери. як же виникали такі твори? одна людина складе, скажімо, казку, перекаже її іншим, а ті ще комусь, і так твір передається від людини до людини, з однієї місцевості в іншу. з уст вуста казку, пісню, прислів’я, приказку чи загадку, люди могли змінювати її, додавати щось своє. таким чином, один і той же твір у різних областях міг мати деякі відмінності. якщо літературний твір пише якась одна людина, або декілька людей, то народна пісня чи приказка з’являється у результаті спілкування багатьох людей, і вже неможливо встановити, хто її вигадав першим. багато народу бере участь у її створенні, саме тому твори,/що з’явились і довгий час не були записані на папері, мають назву народних творів. інша назва усної народної творчості — фольклор. це слово у перекладі з ійської мови означає «народна мудрість». двісті-триста років тому з’явились такі люди, які цікавились цією творчістю та почали її записувати на папір. то були письменники, вчені або просто грамотні та освічені люди. завдяки цим людям, які витрачали свій час та докладали зусилля, ми можемо прочитати такі твори просто в книжці, нам не треба шукати тих, хто знає багато прислів’їв або казок, щоб познайомитись з народною творчістю. у повсякденному житті кожен з нас використовує фольклор, не помічаючи цього. спочатку мама співає нам колискові пісеньки потім у дитячому садочку ми вивчаємо загадки. а от у школі ми знайомимося з рештою видів народної творчості. спочатку вивчаємо казки, приказки та прислів’я, потім коломийки, пісні, думи. приказки та прислів’я несуть в собі те, що називають народною мудрістю. коли я не хочу робити є завдання, то тато каже: «не побігаєш — не пообідаєш». і я розумію, що він має на увазі не те, що той, хто не бігає, залишається без обіду, а те, що я не отримаю гарну оцінку, якщо не виконаю і вправи. приказки та прислів’я охоплюють різні теми, а саме: різні людські недоліки, сімейно-побутові стосунки, здоров’я, праця, сміливість та відвага, бідність та багатство, щастя і горе та багато інших. твори усної народної творчості завжди відрізняються тим, що легко читаються, легко запам’ятовуються, невеличкі за розміром. це цілком зрозуміло, тому що вони ніде не записувались, а запам’ятати довгий та важкий твір неможливо. зараз вважають, що фольклор з’явився набагато раніше, ніж інші твори, і я цілком згоден з цим, тому що існував він уже тоді, коли люди і не уявляли, що існують літери.
У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.
Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог.
Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися.
Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах.