Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє. Його риси: добрий ,волелюбний,відвертий , чесний; працьовитий, розсудливий ,мужній, витриманий.
Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів.Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам.
Слід підкреслити і чесність старого Захара
В образі Захара Беркута втілені мудрість, мрії і прагнення народу.
Кінець двадцятого століття вніс великі корективи в пріоритети нашого народу, як, у принципі, і всього людства. Те, що ще рівстоліття тому користувалося шаленим попитом і великою популярністю, сьогодні викликає інтерес в одиниць. Яскравим прикладом є зміна ставлення до театру. Півстоліття тому театр був надзвичайно популярним. А як часто сьогодні можна зустріти справжніх театралів? Як на мене, це не свідчить про зубожіння духовного світу сучасних людей, як багато хто сьогодні вважає. Просто в наш час дуже розширився ринок пропозицій, з'явилося багато нового, що неодмінно хочеться пізнати.
У середині минулого століття естрадна авторська пісня дещо посягнула на «монополію» народної пісні. Уже наприкінці XX століття в результаті виникнення шоу-бізнесу народні пісні майже зникли, їх дуже рідко можна почути на хвилях радіо, а ще рідше — по телевізору. І знову таки це трапилося не через те, що немає прихильників народних пісень, а тому, що популярність естрадної пісні приносить комусь матеріальну вигоду.
Що ж до народних пісень, то вони, як і раніше, мають слухачів і виконавців. Звісно, я знаю набагато менше народних пісень, ніж моя мама, а тим більше бабуся, але серед тих, що мені відомі, немає жодної, тексту якої я б не знала повністю. У піснях, складених нашими пращурами, навіть образні вислови видаються якимись прозорими і зрозумілими, а від того близькими, їх не запам'ятати — просто неможливо. У порівнянні з сучасними піснями народні пісні — джерело інформації, книга мудрості, бо вони містять не тільки певну ідею, але й певну мораль. А прослухавши сучасну пісню, часто-густо не можеш сказати, про що вона.
Привертає в народних піснях єдність змісту і мелодії. Адже пісня стає ще більш тужливою і сумною, коли її мелодія звучить в мінорній тональності, коли музика спонукає до роздумів. І навпаки — веселий текст у піснях, складених народом, завжди супроводжується запальною музикою, від якої хочеться танцювати.
Дуже захоплює мене в народних піснях їх ліризм, душевність, теплота. Від прослуховування таких пісень стає якось на душі, навіть гарно, якщо пісня журлива. Мені здається це відбувається тому, що в пісні на протязі століть кожен виконавець вкладав часточку своєї душі. Народні пісні не писались на замовлення, вони створювалися душею, вони — це емоції і почуття наших предків, перелиті в слова. Тому сьогодні так збагачують наш внутрішній світ народні пісні, тому так проймаємося ними, так їх відчуваємо.
Часто на самоті я співаю українські народні пісні. І хоча я знаю їх не дуже багато, я завжди можу підібрати ту, що буде відповідати моєму настрою, виражати мої почуття чи емоції. І за це я теж люблю народні пісні.
Чому людина не знає, доки живе. Ішов одного разу Ісус Христос із святим Петром* дорогою і бачить — чоловік городить пліт. Підійшли до нього і дивляться, як він це робить. — Чому з такого тонкого пруття городиш? — питає чоловіка святий Петро. — Не таке вже воно й тонке,— відповів чоловік.— Яке є, таким і городжу. — Узяв би та нарізав товстого пруття, то і пліт би був міцнішим,— озвався Ісус Христос до чоловіка. — А нащо мені міцніший пліт? — посміхаючись, запитав чоловік.— До моєї смерті і цей видержить. — А хіба ти знаєш, доки живеш? — здивовано запитав Ісус Христос. — Певно, що знаю. Ще два роки мені залишилось прожити на цьому світі, то і цей пліт доти видержить. А потім, кому буде потрібно, то нехай собі зробить інший. Попрощалися з чоловіком і пішли своєю дорогою. — Це недобре, Петре, що людина знає, доки живе,— озвався по дорозі Ісус Христос до святого Петра.— Краще вже нехай людина не знає, доки живе, бо тоді вона буде сумлінно працювати і постійно дбати про себе і свою сім'ю. Тому від того часу і аж донині жодна людина не знає, доки живе. Святий Петро — учень Ісуса Христа, апостол, пророк. Що побачили одного разу, подорожуючи, Ісус Христос із святим Петром? Що в роботі чоловіка їх здивувало і насторожило? Яка розмова відбулася між ними? Прочитай. Якого висновку дійшли Ісус Христос і святий Петро після розмови з чоловіком? Що з цього приводу сказав Ісус Христос Петрові? Поміркуйте разом над виділеними реченнями. Як ви їх розумієте? Зверніться до початку розділу. Пригадайте, що таке Біблія. Які ще назви має ця книга? Чому зміст Біблії зберігся і дійшов до нас з глибини віків? Чому ця книга залишається цінною і для сучасних людей? Що ви хотіли б запитати про Біблію, біблійні легенди? Пригадайте, з якої легенди ці речення: Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Закінчіть уривок: Мінялися звичаї. Забувалися казки. Але й до сьогодні...
Його риси:
добрий ,волелюбний,відвертий , чесний; працьовитий, розсудливий ,мужній, витриманий.
Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів.Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам.
Слід підкреслити і чесність старого Захара
В образі Захара Беркута втілені мудрість, мрії і прагнення народу.