Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
ми живемо у ххі столітті, столітті високих новітніх технологій та наукового прогресу. багато підлітків мого віку вже чітко знають, чого прагнуть від життя, мають певну мету. особисто для мене це питання також вирішене. для мене зараз головне – отримати гарну освіту, не абияку, а таку, про яку я мрію і завдяки якій зможу отримати гарну перспективну спеціальність..
на сьогодні людина, завдяки своєму безсмертному таланту та блискучому розуму, створила багато пам’яток мистецтва, нових винаходів, які значно полегшують наше життя. безліч геніїв залишили назавжди свій слід у світовій історії. чому ж і досі людина, маючи вибір між освітою та неуцтвом, часто вибирає останнє? ! чому людина не розуміє, якою важливою є освіта, як багато вона може дати у житті
чи зміг би олександр македонський, не маючи елементарних базових знань з ії, підкорити всю персію? чи зміг би леонардо да вінчі, не навчаючись в університеті падуї та не займаючись додатково з майстрами-художниками, створити стільки дійсно геніальних винаходів та намалювати безліч картин, що й досі чарують погляд та душу своєю довершеністю. скільки років пройшло, а людство й досі не може розгадати загадку посмішки мони лізи! скажіть, чи міг би омар хайям відкрити власну обсерваторію та увагу заможних та родовитих аристократів, не змусивши себе навчатись, вивчаючи складну і малодоступну на той час науку, а саме астрологію. недарма починаючи з античності і закінчуючи нашою епохою важливі державні посади займали виключно освічені люди.