ОбъяснениеДля Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші "Пломінний день", що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: "Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!". Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: "Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна". У твор ться філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа "рушає на шляхи великі". Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити "застиглі і покірні води", щоб вони "забурлили водоспадом" саме "на землі байдужо — непривітній". Авторка утверджує активну життєву позицію: "Хочу жити, аж життя не зломить..."
У вірші "Радість" ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї "радість тулиться", і ця радість передається поетичним порівнянням "як безжурний вітрогон хлопчина". Радість спинити не можна, бо "Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли". Ця безжурна радість переповнює вщерть: "Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами..." Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.
У вірші "Сучасникам" Олена Теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: "Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий". Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: "Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив". Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті "у святім союзі", де є й "душа і тіло", і "щастя з гострим болем". Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: "Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!" Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Олена Теліга була життєлюбною, оптимістичною, вірила в перемогу, вірила в Україну: "І все, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і молжливість..." Восени 1941 р. у складі групи ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. Як член культурної комісії ОУН вона створила "Спілку письменників", заснувала і редагувала журнал "Літаври", що перебував під постійним наглядом фашистів, але недовго, бо невдовзі Телігу та багатьох інших арештувало гестапо. Олену Телігу разом із її чоловіком Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно фашистами в Бабиному Яру в Києві (22 лютого 1942 p.). Останнім її твором був видряпаний напис на стіні камери: "Тут сиділа і пішла на розстріл Олена Теліга". Своїм життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації.
Так було вже не раз, коли українська нація мала такі могутні постаті, що глибоко зросталися із своєю землею, щоб у майбутньому прорости паростками духовної величі й продовжити їхню розпочату справу в наступних поколіннях. До таких постатей належить і Олена Теліга, творчість якої відкрилася читачеві після падіння радянської імперії, і тепер ми маємо змогу вчитися у неї патріотизму, любові до рідної землі, до України, черпати відповіді на складні питання життя: якою будувати свою державу, яким шляхом рухатися.
Божа заповідь шануй батька і матір свою щоб тобі було добре і ти довго прожив на землі.Наші батьки дали нам життя виховують годують вчать нас жити їх треба поважати й допомагати їм.Ніколи не забувати про них. Будеш батька,матір шанувати-будеш довго жити на землі.Якщо про матір чи про батька забудеш гріх на твоїй душі буде хворітимеш рано вмреш.