У наші дні повертаються із забуття імена багатьох прославлених українців, які за часів Сталіна й застою були несправедливо звинувачені у націоналізмі. Серед них — талановитий поет, історик, перекладач, патріот Микола Вороний.
"Україно! Мамо люба!" — звертається поет до Вітчизни. Він, як справжній син своєї землі, любить і Україну, і її народ, у якого намагалися вкрасти і мову, і культуру, і Батьківщину. Саме цією любов'ю пройнята поема Вороного "Євшан-зілля" — патріотичний твір про вірність людини рідному краєві.
Чудово жилося ханському синові у князя Володимира. Хоча хлопчик був полоненим, але князь оточив його розкошами, тому згодом малий половець забув рідний степ і став чужу Руську землю за свою уважати. "І жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно".
Та ніяк не міг змиритися хан із втратою улюбленої дитини. Покликавши до себе гудця, нещасний батько попросив його відшукати втраченого сина, розказати йому про свої страждання, заспівати половецьку пісню, дати євшан-зілля, якщо не згадає син рідний степ.
Діставшись до Києва, гудець зустрівся з ханським сином, але звістка про батькову тугу залишила його байдужим. Не схвилювала хлопця й пісня про славні половецькі походи. Ніщо не зв'язувало його більше з рідною землею. Але коли гудець подав юнакові євшан-зілля, запах рідної землі, яким було напоєне чарівне зілля, вразив юнака у саме серце. Половець повернувся додому. А ми, українці?
Ім'я Миколи Вороного назавжди вписане в історію нової української літератури. Він своєю плідною діяльністю розширив обрії поетичної творчості. На жаль, тридцять років твори М. Вороного не видавалися. Видатного майстра поетичного слова віднесли до "новочасної українізованої дрібнобуржуазної інтелігенції". Був він неповторним, завжди різним: то холодним, як лід, то жагучим, як полум'я. А головне — він перебував у постійному пошуку, бо мав на меті вивести українську літературу з провінційного кола на європейський рівень.
М. Вороний уважав, що справжнє мистецтво повинно єднатися з боротьбою за щастя людини. Поет не може стояти осторонь суспільних проблем.
Поезія Вороного глибоко патріотична. Серед інших поетичних творів силою та глибиною цього почуття вирізняється поема "Євшан-зілля". Цей твір був написаний ще в 1899 році, але зовсім недавно став відомий широкому колу читачів.
Любов до рідної землі — ось те почуття, яке пронизує весь твір. Моя земля, мій край, моя кохана сторона — мовить кожна людина про свою Вітчизну. Певно, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертається навесні до рідного гнізда. Це божий закон любові до роду, до місця, де ти пустив своє коріння в рідну землю. Горе тій людині, яка відцуралась свого й, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька.
З болем у голосі звертається Микола Вороний до таких людей. Свої думки й сподівання вкладає він в уста гудця, якого половецький хан посилає на Руську землю. Музикант має на меті повернути сина з чужини до рідного батька, якому "тяжко віку доживати під вагою самотини". Але хлопець, якого князь Володимир оточив пошаною й багатством, не пам'ятає вже свою родину, чужими йому стали й пісні половецькі:
Але спів цей ніжний, любий,
Ані перший, сильний, дужий,
Не вразив юнацьке серце,—
Він сидить німий, байдужий.
Але мудрий співець все-таки знаходить б зворушити душу юнака. Він дає йому понюхати євшан-зілля. І відбувається диво: пахощі рідної землі відродили пам'ять дитинства, і хлопець ніби прокинувся від довгого сну:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!
Можна було б сказати, що все це схоже на казку, але немає в цій поемі, як у казці, щасливого кінця. Поет наголошує на тому, що багато українців блукає по світу в пошуках щастя. І вони не розуміють, що щастя можна знайти тільки на рідній землі:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!
Можна сказати, що поема "Євшан-зілля" орієнтована й на сучасного читача. Проблема, піднята в ній, залишається актуальною й сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам'ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю й піснею, чесною звитягою й милосердям до скривджених.
Відокремленість від оточуючих: "Якого не прийнято, то й той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою" доброта: "за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця"(Дід Антип про хлопця) самотність: "Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті з своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними" лагідність: "гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним" любов до природи: "любив звірят, любив пташок, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам"
История живет в нашем языке и в песне.Слово нам доносит из глубины веков радости ,надежды ,и горе наших предков. Язык-это душа народа .Ребенок растет ,слышит первую сказку ,первую песню.В её сознание вместе с матерински словом ,входят обычаи народа.(Можешь что то изменить и перевести ,не знаю подойдет или нет) Вот еще :Усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. Виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери.Людина завжди намагалася пояснити світ, який її оточував тому сформувалась міфічна символіка. Український фольклор на язичницькій основі почав розвиватись і досяг розквіту ще задовго до прийняття християнства на Русі. Завдяки тривалому шляху історичного розвитку, у фольклорі знайшли відображення самі різні сторони життя народу, фольклор відрізняється жанровим багатством і розмаїтістю. Це прислів'я й приказки, загадки й казки, календарна й сімейно-побутова обрядова поезія, билини, легенди, перекази, а також балади, історичні й ліричні пісні, драматичні добутки, частівки, дитячий фольклор.Усна народна творчість є не тільки коштовним внеском у скарбницю світової культури, але й має важливе пізнавальне й естетическое значення. ми повинні зберігати наш скарб,що б жити і пам'ятати наших предків ,і зрозуміти сенс життя!
У наші дні повертаються із забуття імена багатьох прославлених українців, які за часів Сталіна й застою були несправедливо звинувачені у націоналізмі. Серед них — талановитий поет, історик, перекладач, патріот Микола Вороний.
"Україно! Мамо люба!" — звертається поет до Вітчизни. Він, як справжній син своєї землі, любить і Україну, і її народ, у якого намагалися вкрасти і мову, і культуру, і Батьківщину. Саме цією любов'ю пройнята поема Вороного "Євшан-зілля" — патріотичний твір про вірність людини рідному краєві.
Чудово жилося ханському синові у князя Володимира. Хоча хлопчик був полоненим, але князь оточив його розкошами, тому згодом малий половець забув рідний степ і став чужу Руську землю за свою уважати. "І жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно".
Та ніяк не міг змиритися хан із втратою улюбленої дитини. Покликавши до себе гудця, нещасний батько попросив його відшукати втраченого сина, розказати йому про свої страждання, заспівати половецьку пісню, дати євшан-зілля, якщо не згадає син рідний степ.
Діставшись до Києва, гудець зустрівся з ханським сином, але звістка про батькову тугу залишила його байдужим. Не схвилювала хлопця й пісня про славні половецькі походи. Ніщо не зв'язувало його більше з рідною землею. Але коли гудець подав юнакові євшан-зілля, запах рідної землі, яким було напоєне чарівне зілля, вразив юнака у саме серце. Половець повернувся додому. А ми, українці?
Де ж того євшану взяти...