Всім відома чарівна сила російських народних пісень. Вони мають властивість не тільки проникати глибоко в душу, а й викликати співпереживання.
Цей чудовий жанр фольклору став невід'ємною частиною нашого життя, він підтвердив своє право на існування, пройшовши Тривале випробування часом.
Історичні народні пісні цінні тим, що в них знайшли відображення реальні події минулих років. Передаючись із покоління в покоління без значних змін, вони протягом багатьох століть зберігали сюжети і героїв, форми і виражальні засоби.
Тематика історичних пісень різноманітна і багатогранна: війни, походи, народні повстання, випадки з життя царів, державних діячів, ватажків бунтів. За ним можна судити про ставлення народу до того, що відбувається, про його пріоритети і моральні цінності.
Так, з глибоким сумом сприйняли люди до страти бунтівника Омеляна Пугачова, заступника пригноблених селян, «рідного батюшки»:
Омелян ти наш, рідний батюшка!
На кого ти нас покинув?
... Як залишилися ми, сироти бідолашний,
Нікому за нас заступитись,
Міцні думоньки за нас передумати ...
Не менш значущими були для народу і інші провісники кращого життя - Єрмак, Степан Разін, чиї подвиги і справи стали сюжетом для пісень. У них вихваляються сміливість і мужність, кмітливість і завзятість:
Що возговоріт Стенька Разін:
«Ой ти гой єси, воєвода,
Гармашів ти не Турбач ж, свово пороху не витрачай ж,
Мене Пушечка не візьме, мене ядерце не вб'є ».
Повагу і захоплення, щиру любов народу можна відчути в рядках, присвячених козакам, - «людям вільним», яких не може налякати ні «грізний цар Іван син Васильович», ні «рать велика - в сорок тисячею».
Історичні пісні дозволяють не тільки краще пізнати історію нашого народу. Вони стали дорогоцінним внеском у скарбницю світової культури.
З давніх-давен люди складають пісні про своє життя, про важливі події. Згодом ці події відходять у минуле, вмирають їх учасники. Давніми стають і самі пісні, проте вони не забуваються - люди продовжують їх співати.
Пісні, в яких зображені найважливіші події та видатних особистостей минулого, називаються історичними.
У старовинних історичних піснях розповідається про героїчну боротьбу народу з іноземними завойовниками і поневолювачами. Вони відрізняються високим духом патріотизму. У них співається про славні походи і блискучі перемоги, важких дорогах ратної слави. У них також виявлялися людські мрії і надії, в них же знайшли своє відображення характер російського народу »його доброта, щедрість, душевність.
Напевно, немає такого місця, яке так чи інакше не було б
відображене в усній народній творчості. Так, в історичних піснях згадуються і Волга-матінка, і Ростов-батюшка, і Новгород, і річка Кержінка, і «славне місто Кострома»; розповідають ці пісні про народних героїв: про доброго молодця Омеляна Козак (Пугачова), Степана Разіна, про Єрмака і їх героїчної загибелі.
Пісні разинского циклу, на відміну від інших історичних пісень, не тільки епічні, а й ліричні. Ці пісні не можна назвати простою літописом подій. Їх значення ширше. У них не тільки об'єктивне оповідання про те, що відбувається, перш за все вони є вираженням народного співчуття до повстання і його вождю. Правдиво висловлюючи ставлення народу до разинскому руху, вони ідеалізують образ Разіна, поетизують діяльність разинцев. Поезією овіяні картини їхніх подвигів, зборів, зіткнень з царськими військами, їх драматична доля. Так, наприклад, звертаючись до своїх «Братц» - відважним добрим молодцям, Разін каже:
Ах, як би нам домогтися до тихих місць,
Що до тієї чи до проточінкі Червония,
Як до славного до острова Кавалерського.
Ах, там нам, братці, дуван ділити,
Нам атласу і оксамиту за розміром всім,
Золотої парчі по достоїнств,
Перлам по молодецтво,
А золотий скарбниці скільки треба.
Основна ідея таких пісень - вираз прагнення до свободи. Вони відображають найпотаємніші думки і сподівання кріпосного селянства починаючи з XVII століття і до реформи 1861 року.
В історичних піснях отримала свій відбиток і російсько-турецька війна 1877-1878 років. Ця війна в піснях розглядається як війна за національну незалежність слов'ян.
Чимало пісень створено про Першу світову війну. У них йшлося про витривалості, мужності і патріотизм російських солдатів. А основним жанром пісень того часу був жанр пісні-розповіді учасника або очевидця тих чи інших подій. Всі ці пісні сумного змісту, з нальотом трагічності.
Головне в народних піснях - вираз ставлення народу до різних життєвих явищ. А в історичних піснях відображено ставлення простого народу до найважливіших подій історії, починаючи з давніх часів і закінчуючи нашими днями.
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Всі його турботи й болі пов'язані з долею громади - долею Руської землі. Навіть уві сні не полишає його тривога, передчуття близької небезпеки. І коли вона прийшла, Захар не розгубився, бо був готовий до неї. Велика сила волі, мужність у боротьбі зі страшним ворогом, чесність Захара Беркута виразно помітні в його вчинках, насамперед рішеннях, які він приймає. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів.
Не одразу прислухались тухольці до слів свого ватажка, не за одну мить зібралися з силами. Великих прикрощів завдали вони Беркутові, серце якого кипіло проти ворога ще й від думки про втрату сина Максима. Та перемогли глибока мудрість і розсудливість громади й Беркута. Цьому сприяла також підмога, що прийшла з верховин та з-за гір, і з нею — усвідомлення власної відповідальності за долю не лише своєї громади, а й сусідів, які з надією дивилися на тухольців.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
Найвищий злет душі Захара Беркута — в його повчальних словах до громади, які виявилися пророчими. Мудрий старець переконує, що перемога прийшла до тухольців не лише завдяки зброї, вдалому використанню місцевості, а й забезпечена громадським ладом: «згодою і дружністю». То найбільша сила, яку слід пильно берегти, — повчав Захар.
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
***
Захар - батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила