Федько, на перший погляд, здавався мені типовим бешкетником і хуліганом, адже жоден авторитет не міг вплинути на нього. Він робить те, що сам забажає, чинить по власній совісті не дивлячись на те, що він зовсім маленький хлопчик. Він завжди говорить правду і має характер, як у витривалого і дорослого чоловіка.
Проте той вчинок, коли він врятував своєю брехнею честь друга докорінно змінює ставлення до юнака. нехтуючи власним інтересом він каже що є винним у падінні сусіда і отримує за це покарання, і як наслідок - смерть.
Федько є непересічною, юною за віком, але вже такою дорослою за мисленням особистістю в літературі.
плужник - українский поет, який працював під псевдоніом Кантемирянин. Псевдонім зв*язан з міцем його народження - Кантемировка. Навчався у гімназії, але був виключеним за участь в нелегальних гуртках. Закнчив бобровську шімназію та працював деякий час вчителем. був членом письменницікої групи "ланка", яку потім перейменували у "марс". МАРС - майстерня революційного слова. у 1926 в світ вийшла перша його книжка під назвою "дні". Плужника вважали співцем гуманізму. Був заключеним у лагері, де помер від туберкулезу
нарешті завітала до нас у гості вона, осінь-чарівниця. потрапивши під її чаклунство, жива природа перетворилася на золоту казку.
мені дуже подобається ця пора року за її величну красу. особливо гарний в цей період ліс. всі дерева забарвлюються в яскраві фарби, що променисто грають при світлі дня.
осінь, мов геніальна художниця, майстерно фарбує всі рослини та надає неповторність кожному деревцю. ніби в казковому хороводі, стоять урочисто вбрані дерева, а ліс, прикрашений золотим килимом, нагадує мальовничу картину.
я дуже люблю гуляти в осінньому лісі, збирати барвисті букети з золотистого листя та робити з них ікебани.
осінь — найкрасивіша пора року. як її тільки не називають: золота, чарівна, мальовнича, барвиста, дивовижна, щедра. багата на урожай, вона прикрасить будь-який стіл грибами, стиглими овочами та фруктами. ми всією сім’єю часто ходимо в ліс по гриби. збираємо ці плоди природи та засушуємо на зиму, згадуючи яскраві фарби природи. гуляючи лісом, мене заворожує вид перефарбованого листя. золотиста охра, червона мідь, зелена латунь, коричнева бронза — всі ці відтінки роблять осінь чарівною та неповторною. природа ніби відкриває останній подих перед довгим сном. ближче до кінця осені дерева оголюються. на вулиці холоднішає, і незабаром можна буде побачити перші сніжинки.
яка шкода, що осіння пора така коротка! з настанням холодів золоті фарби починають в’янути. листя з кожним днем тане на деревах, а усипана золотим килимом земля стає все пишніше.
про осінь написано багато віршів — це чудова й прекрасна пора. однак вона буває не тільки яскравою і святковою, а й дощовою, похмурою. але в цьому полягає її особлива краса. після осіннього дощу гілки дерев виблискують прозорими крапельками, від чого здається, мов дерева прикрашені кришталевими намистинами.
сонечко наприкінці осені світить не так яскраво, а дні стають коротшими. в небі видно, як пролітають зграї птахів, що прагнуть відлетіти в теплі країни. вранці все частіше опускається туман, що огортає землю дивовижною, якоюсь містичною атмосферою. природа з кожним днем все глибше занурюється в довгий сон.
а я радію кожному побаченому моменту незвичайної природи. навіть низьке похмуре небо не дає мені сумувати. адже пишний килим з листя шарудить у мене під ногами та створює неповторну осінню мелодію.
дякую тобі, осінь, за те, що була в нас у гостях, що дарувала красу, натхнення та гарний настрій. ти — справжня чарівниця!