Чим глибше вчитуємося в наснажені патріотичним духом твори Івана Франка, тим більше переконуємося, що він - не тільки предтеча вільної України, а й творець прагматичної системи конкретних завдань, од вирішення яких у двадцятому столітті залежало; а в двадцять першому залежатиме життя й сила нашої націоналноїної ідеї. Франко - будівничий української державності. Ми живемо в часи, коли майже всі перепроби, які нашому народові й нашій державі необхідно пройти, Франко передбачив, описав і, щоб нам не збитися з дороги, програмно опрацював.
Процеси внутрішньої сконсолідованості народу - власне, витворення нації із етнічної маси українців, взаємини українців із своїми владними провідниками, проблеми будівництва демократичного ладу, в якому мають бути пошановані соціальні, економічні, творчі права людини, наші стосунки з державами-сусідами та з Європою, - щодо всього цього знаходимо проникливі поради у Франка.
У такому контексті найважливіше його поетичне творіння - поема „Мойсей". А взагалі, якщо уявити творчість Франка як наповнений міріадами більших і менших світил космос, то серед них „Мойсей" - найяскравіше видиво. Поетичний вступ до „Мойсея", що починається словами „Народе мій, замучений, розбитий", - супутник тієї зорі, але водночас - автономна зірка, яка пульсує на осьовій лінії світового простору Франкових писань.
Іван Франко створив те послання до свого народу, на перший погляд, за випадкових обставин, але в житті великих людей, як узагалі в історії, дуже часто випадок є ознакою логіки неуникненної закономірності. Видавець поеми Кароль Беднарський у вже готовій верстці книжки помітив, що лишилися незаповненими кілька сторінок, і попросив автора написати, очевидно, прозою, невелику передмову. Це було 19 липня 1905 року, а вночі на 20 липня передмова була написана, причому не прозою, а віршем.
Чи був цей твір інспірований поезією Пантелеймона Куліша „До рідного народу" з відомим початком: „Народе без пуття, без честі і поваги"? Складне питання. І. Франко негативно ставився до деяких писань П. Куліша, в тому числі й до згаданого вірша, але слушно відзначив, що „хиби його (Куліша) особистої вдачі і його світогляду в очах потомності значно вменшаться, а зате великі його заслуги визначаться виразніше".
Можливо, Кулішеве звернення до народу зблиснуло перед Франком, коли почав писати своє звернення, але для нас важливо збагнути не поштовх до писання, а різницю в поглядах двох класиків на народ. Оцінюючи в основному лише козацькі сторінки нашої історії (та й то не завжди правильно!), автор „Чорної ради" картає український народ, а Франко, подаючи різкі, безпощадні характеристики українського народу, виставляє і його незаперечні високі якості, показує переможну та ясну будущину нашої нації. В поетичному вступі до „Мойсея" нема базованої на якійсь фольклорній прикметності чи на якійсь одній історичній події і зачиненої на цьому вузької, народницької думки. Народ у розумінні Франка - це рухома, суперечлива в своєму розвитку, але зростаюча в своїй духовності невмируща сила, яка прагне свободи і дає свідомість колективного безсмертя мислячій національній одиниці.
У поетичному вступі до „Мойсея" геній Франка вже був на висоті цієї поеми, крім того, він був змобілізований не лише цейтнотом короткої липневої ночі, а й відчуттям браку часу на реалізацію численних задумів, які роїлися в ньому. Тут геній Франка явив себе в досконалій довершеності, яку в українській літературі можемо ще гати в „посланії" Т. Шевченка „І мертвим, і живим, і ненарожденним..."
Поетичний вступ до „Мойсея" написаний класичними терцинами -формою, яку Франко вперше використав і яку довів до надзвичайної гнучкості й блиску в нашій поезії. Судячи з того, як рідко після Франка українські поети зверталися до терцини, можна зробити висновок, що ця непокірна форма не піддавалася їм і що досі її неперевершеним приборкувачем і паном у нас є Франко. Терцина до нас і взагалі до європейської поезії прийшла з Італії; славу цій складній поетичній, широко для фантазії відчиненій строфі зробив Данте, наповнивши її філософським змістом „Божественної комедії". Між іншим, у передмові до своєї книжки про Данте, писаній 1912 року, Франко згадує, що він, ще „бувши учеником гімназії в Дрогобичі, читав деякі уступи Дантової поеми в німецькім перекладі, а потім пробував читати цілість у польськім перекладі". Незважаючи на те, то німці, поляки та інші європейці перекладали терцини Данте своїми мовами частіше й більше, як українці, саме в українській поезії, завдяки Франкові, терцина прижилася найкраще. В „Божественній комедії", до речі, є також звертання до Італії, до народу.
В будові терцини закладена вимога троїстої повторюваності і потрійного оновлення думки, а сам принцип потрійності лежить в основі ораторської і взагалі будь-якої аргументації, а якщо вдуматися глибше, то між терциною і всіма троїстими реаліями і символами, від Святої Трійці до тризуба, існують незримі, але базовані на законі природи похопні зв'язки...
Основа его метода все же НАБЛЮДЕНИЯ, на основании которых и делаются выводы (ДЕДУКЦИЯ) . Нужно подчеркнуть, что далеко не каждый наблюдатель был бы УВИДЕТЬ то, что ВИДЕЛ Холмс - для этого были необходимы поистине энциклопедические познания и знание жизни в современной ему Британской империи. Итак: от знаний к наблюдению, а от наблюдений - к выводам! Если смотреть с современной точки зрения, то Холмс прежде всего - криминалист-эксперт, он буквально охотится за вещественными доказательствами и умеет вытянуть из них всё возможное и невозможное! Психология, МОТИВ, ЛИЧНОСТЬ ПРЕСТУПНИКА, которыми всегда так занят не менее знаменитый Мегрэ - этим, как правило, сдобрена лишь развязка!
Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості. Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів. Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку - одразу після народження.
Чим глибше вчитуємося в наснажені патріотичним духом твори Івана Франка, тим більше переконуємося, що він - не тільки предтеча вільної України, а й творець прагматичної системи конкретних завдань, од вирішення яких у двадцятому столітті залежало; а в двадцять першому залежатиме життя й сила нашої націоналноїної ідеї. Франко - будівничий української державності. Ми живемо в часи, коли майже всі перепроби, які нашому народові й нашій державі необхідно пройти, Франко передбачив, описав і, щоб нам не збитися з дороги, програмно опрацював.
Процеси внутрішньої сконсолідованості народу - власне, витворення нації із етнічної маси українців, взаємини українців із своїми владними провідниками, проблеми будівництва демократичного ладу, в якому мають бути пошановані соціальні, економічні, творчі права людини, наші стосунки з державами-сусідами та з Європою, - щодо всього цього знаходимо проникливі поради у Франка.
У такому контексті найважливіше його поетичне творіння - поема „Мойсей". А взагалі, якщо уявити творчість Франка як наповнений міріадами більших і менших світил космос, то серед них „Мойсей" - найяскравіше видиво. Поетичний вступ до „Мойсея", що починається словами „Народе мій, замучений, розбитий", - супутник тієї зорі, але водночас - автономна зірка, яка пульсує на осьовій лінії світового простору Франкових писань.
Іван Франко створив те послання до свого народу, на перший погляд, за випадкових обставин, але в житті великих людей, як узагалі в історії, дуже часто випадок є ознакою логіки неуникненної закономірності. Видавець поеми Кароль Беднарський у вже готовій верстці книжки помітив, що лишилися незаповненими кілька сторінок, і попросив автора написати, очевидно, прозою, невелику передмову. Це було 19 липня 1905 року, а вночі на 20 липня передмова була написана, причому не прозою, а віршем.
Чи був цей твір інспірований поезією Пантелеймона Куліша „До рідного народу" з відомим початком: „Народе без пуття, без честі і поваги"? Складне питання. І. Франко негативно ставився до деяких писань П. Куліша, в тому числі й до згаданого вірша, але слушно відзначив, що „хиби його (Куліша) особистої вдачі і його світогляду в очах потомності значно вменшаться, а зате великі його заслуги визначаться виразніше".
Можливо, Кулішеве звернення до народу зблиснуло перед Франком, коли почав писати своє звернення, але для нас важливо збагнути не поштовх до писання, а різницю в поглядах двох класиків на народ. Оцінюючи в основному лише козацькі сторінки нашої історії (та й то не завжди правильно!), автор „Чорної ради" картає український народ, а Франко, подаючи різкі, безпощадні характеристики українського народу, виставляє і його незаперечні високі якості, показує переможну та ясну будущину нашої нації. В поетичному вступі до „Мойсея" нема базованої на якійсь фольклорній прикметності чи на якійсь одній історичній події і зачиненої на цьому вузької, народницької думки. Народ у розумінні Франка - це рухома, суперечлива в своєму розвитку, але зростаюча в своїй духовності невмируща сила, яка прагне свободи і дає свідомість колективного безсмертя мислячій національній одиниці.
У поетичному вступі до „Мойсея" геній Франка вже був на висоті цієї поеми, крім того, він був змобілізований не лише цейтнотом короткої липневої ночі, а й відчуттям браку часу на реалізацію численних задумів, які роїлися в ньому. Тут геній Франка явив себе в досконалій довершеності, яку в українській літературі можемо ще гати в „посланії" Т. Шевченка „І мертвим, і живим, і ненарожденним..."
Поетичний вступ до „Мойсея" написаний класичними терцинами -формою, яку Франко вперше використав і яку довів до надзвичайної гнучкості й блиску в нашій поезії. Судячи з того, як рідко після Франка українські поети зверталися до терцини, можна зробити висновок, що ця непокірна форма не піддавалася їм і що досі її неперевершеним приборкувачем і паном у нас є Франко. Терцина до нас і взагалі до європейської поезії прийшла з Італії; славу цій складній поетичній, широко для фантазії відчиненій строфі зробив Данте, наповнивши її філософським змістом „Божественної комедії". Між іншим, у передмові до своєї книжки про Данте, писаній 1912 року, Франко згадує, що він, ще „бувши учеником гімназії в Дрогобичі, читав деякі уступи Дантової поеми в німецькім перекладі, а потім пробував читати цілість у польськім перекладі". Незважаючи на те, то німці, поляки та інші європейці перекладали терцини Данте своїми мовами частіше й більше, як українці, саме в українській поезії, завдяки Франкові, терцина прижилася найкраще. В „Божественній комедії", до речі, є також звертання до Італії, до народу.
В будові терцини закладена вимога троїстої повторюваності і потрійного оновлення думки, а сам принцип потрійності лежить в основі ораторської і взагалі будь-якої аргументації, а якщо вдуматися глибше, то між терциною і всіма троїстими реаліями і символами, від Святої Трійці до тризуба, існують незримі, але базовані на законі природи похопні зв'язки...