Благородство – явище, яке прийшло до нас з історії. Якщо аналізувати етимологію цього слова, слід звернути увагу на те, що слово це походить від людей, які мають якість «благого роду». Тому раніше благородною вважалася людина, яка походить з якогось високого або знатного роду. У той же час, якщо говорити про сучасність і той світ, в якому ми з вами живемо, можна відзначити, що зараз формального поділу на роди немає. Всі громадяни за законами рівні і вважається некультурним прямо називати людину благородною або неблагородною. Водночас, все-таки іноді це чомусь все ще відбувається.
Якою б не була сучасність, наскільки рівними б у правах люди не були, але навряд чи можна називати сучасних людей повністю однаковими. Для деяких з наших сучасників характерні одні ознаки, для інших – інші. Усе ще зустрічаються порядні, чесні і справедливі люди, а також ті, для кого всі ці якості не мають жодного сенсу. Все це дозволяє говорити, що неформально можна вважати когось благородним і сьогодні.
Мистецтво народилося разом з людиною. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво. У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з’явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найпопулярнішим його видом.
Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем’єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок… У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.
Нехай Ромео і Джульєтта жили в далекій Вероні за давніх часів. Нехай друзі з «Трьох товаришів» не мої співвітчизники. Не час і не місце дії визначає моє сприйняття великого кохання і вірної дружби, описаних геніальним Шекспіром і Ремарком.
Картини, музика, театр, книги, фільми дають людині ні з чим не зрівнянні радість і задоволення, змушують її співчувати. Заберіть це все з життя цивілізованої людини, і вона перетвориться якщо не на тварину, то на робота або зомбі. Людство нагромадило в галузі мистецтва величезні багатства. Вони невичерпні. В усіх музеях світу побувати неможливо, усі симфонії, сонати, опери не прослухати, усі шедеври архітектури не переглянути, усі романи, поеми, вірші не перечитати. Та й ні до чого. Усезнайки насправді виявляються поверховими людьми.
З усього різноманіття людина вибирає для душі те, що їй найбільш близьке, що дає поживу її розуму і почуттям. От чому в неофіційних анкетах завжди є питання про улюблену книгу, про улюбленого композитора і т. ін. У мистецтві критерій «любимо — не любимо», «подобається — не подобається» відповідає тому, наскільки твір майстра співзвучний нашому світовідчуттю, які струни в нашій душі він зачепив.
