Дуже часто ми чуємо роздуми про те, як погано жити в нашій країні, що все тільки руйнується, натомість нічого не створюється, які безсовісні ці люди, постійно капостять, переступають і йдуть далі, не розуміючи, що дії кожного і складаються у фразу «погано жити».
Із ситуації завжди є вихід і в цьому випадку як мінімум два: Жуляни та Бориспіль. Однак, якщо ти вже живеш на своїй рідній землі, народжуєш дітей, зустрічатимеш старість, чому б тобі не потурбуватись за майбутнє своєї кровинки? Чи тобі байдуже? Не повірю.
Отак послухаєш людей і здається – кожен знає, як правильно потрібно вчинити тут, що потрібно змінити там. І чується це все такими простими речами. Так піди і зроби бодай що-небудь! Говорити вміють всі, а змінити щось вчинком – одиниці. Мабуть, ми на цих «одиницях» дотепер і живемо.
Страшні були Майданівські часи. Смолиста кіптява від шин, палаючих у центрі міста, здіймалася до неба, молячи помилування. Уже тоді порозуміння в моїй сім‘ї розпинали на хресті. Одні говорили, який народ наш мужній, хай Бог дає наснаги. Інші стояли на своєму – знову цим «хохлам» не йметься. Говорили, сперечались. А я мовчала. І мовчки просто йшла до аптеки, купляла необхідні медикаменти та несла на Майдан. До своїх. До відчайдухів. І свято вірила, що обов‘язково мій пакуночок врятує чиєсь життя.
Ми всі знаємо, як краще буде нам. Знаємо. Але мало хто докладає до цього «кращого» свою роботу.
Не відбудуєш ти свій дім, крокуючи туди й назад вздовж ділянки, розповідаючи яким він має бути. Не відбудуємо країну ми на балачках. Не треба слів, хай буде більше діла!
Відповідь:
Захар Беркут розумів, що в обмін на визволення свого сина з полону, йому потрібно буде пропустити монгольське військо далі - на землі сусідніх громад, віддавши їх фактично на знищення.
цитата: — Ну, то погинемо всі до остатнього в бою, а тоді по наших трупах нехай собі монголи йдуть, куди хочуть. Тоді бодай ми сповнимо свій обов'язок. А тепер робити з ними згоду, а ще таку згоду: міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, се була б ганьба, була б зрада. Але се ще хто знає, чи боротьба з монголами така непевна.
Пояснення:
Как человек в свое время, как представитель просветительской идеологии, Г. Сковорода добывает свою философию на учении об «естественной» человеке и путях достижения ею счастье. В природе, перед Бог, по его мнению, все люди равные. Общественная организация порождает общественную неровность, т.е. эксплуатацию господствующей верхушкой низов, которые есть неестественным, несвойственным самому естеству человека. А потому Сковорода возражает не только существующий общественный порядок, а и любую эксплуатацию. Хищническую сущность господствующих классов раскрывает Г. Сковорода в стихе «Всякому огороду нрав и права», сатирическое направление которого отображает позицию трудового народа.