Олівець У давнину писали не на папері, а на пергаменті — спеціально обробленій телячій шкурі. Пергамент був дуже дорогим, писати на ньому було справою дуже відповідальною. Щоб писати рівно й красиво, олов’яними кружечками проводили на пергаменті тонкі лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали (іншими словами — робили собі зошит в лінійку). Пізніше з’явилися замість кружечків олов’яні палички в дерев’яній оправі (щоб не бруднити рук). Ці олов’яні палички — олівці — набули поширення в Європі, з’явилися і в нас. Цікаво, що олово збереглося лише в назві олівців, бо сьогодні серединки олівців роблять з графіту. Диктант Звичайнісінький диктант, який часом завдає нам клопотів, і той виявляється чужинцем, «римлянином». У латинській мові було слово, яке означало «говорити для записування». Далі це слово («діктаре») почало означати «розпоряджатися, наказувати». Тому серед нащадків цього латинського слова ми зустрічаємо і нашого знайомого — скромний шкільний диктант, і грізне слово диктатор — особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим, і багато інших слів. Азбука,алфавіт,абетка Всі ці слова різні тільки на перший погляд, бо не лише називають те саме, а й начебто копіюють одне одного. Дивіться самі. Абетка — а, бе (ми так називаємо перші дві літери у давньоруській мові). Алфавіт — альфа, віта (так звалися перші дві літери у грецькій мові). Навіщо було літери називати? Кажуть, що так їх легше було запам’ятовувати. Найлегше було дітям фінікійців, бо в них перша літера була схожа на голову бика і звалася «алеф» (бик). Друга літера була «бет» (дім). Звідси беруть початок усі три назви нашої азбуки.
Серед жіночих образів, створених літературою давньої Русі, дружина новгород-сіверського князя Ярославна посідає особливе місце. Образ її у творі місткий, узагальнений. Це і мати-вітчизна, яка послала захищати рідну землю від ворога, що загрожував усім і кожному. Це водночас і глибоко ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності, моральної чистоти. Вкарбовується в пам’ять юна постать в Путивлі на забралі; вся вона — жіноче чекання й тривога, вболівання і скорбота. Як відомо, література давньої Русі не знала відверто вигаданого героя, і Ярославна — це історична особа, але разом з тим вона — художній образ, створений автором «Слова…». Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка, що гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою батьківщину. Образ Ярославни належить до найблагородніших і найдовершеніших жіночих образів у світовій літературі. Великі людські почуття тонко підмічені і відтворені автором «Слова», витримали випробування часом. Пройшовши крізь віки, Ярославна хвилює і сучасного читача своєю моральною силою, благородством і чистотою.
