Объяснение:
Наталочка Руснак – маленька довірлива дівчинка, якій довелося багато чого пережити. Через випробування до дитини поступово приходить відчуття і розуміння національного. Кілька разів Наталочка зазирнула в минуле і саме тоді збагнула важливу річ: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!» Національне треба відчути всім серцем, побачити на власні очі.
Риси характеру: сміливість, довірливість, уміння дружити, патріотизм, розвинута фантазія, любов до пригод, наполегливість
Батьки Наталки: свідомі патріоти, віруючі, люблять сівати українських пісень, поважають та знають історію своєї батьківщини, мама членкиня Союзу українок, Сестринства святої княгині Ольги й Товариства української мови та”;
Чортяча родина: мати, батько та їхній син – молодий, чепурний чортик Антип. Саме вони полюють на козацьку шаблю, аби швидше спекатися священної реліквії, бо не хочуть, щоб у персонажів книжки відродився патріотизм. Тож чорти з усіх сил заважають національному пробудженню, особливо серед молоді – хай краще телевізор дітки дивляться.
Риси характеру Антипа: хитрість, підступність, самовпевненість, безжальність, відсутність патріотизму, нахабство, насмішкуватість
Шабля – різновид холодної зброї. Вона має клинок ( довжиною більше 100 см) , хрестовину (гарду) та руків’я. Клинок шаблі викривлений, з лезом на вигнутому боці та обухом на увігнутому, має вістря та хвостову частину для кріплення руків’я. Зразки шабель, які ми бачимо, вказують, що козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздоблену, піхви прикрашені різьбою.
Отримати шаблю справжній січовик міг лише двома шляхами – у спадок від батька чи діда або здобути в бою.
Окремо треба наголосити на особливому значенні шаблі для козака-лицаря. У козацькому середовищі ставилися до шаблі як символу військової звитяги. Козаки повсякчас удосконалювали свою техніку шабельного бою.
Шабля завжди посідала визначне місце у свідомості українців, асоціюючись у першу чергу з козаком – захисником Вітчизни. Оспівана великим Кобзарем як невід’ємний супутник українського лицаря, шабля фігурує у величезній кількості українських народних дум, поезій, прислів’їв та приказок:
Шабля – це зброя, Шабля – це правда, Шабля козацька – це сила і влада!
Береженого бог береже, а козака шабля стереже.
Дай Боже воювати і шабель не виймати.
Кінь, шаблюка, вітер в полі – і ніхто не здолає козацької волі!
Козаку лучче проміняти шаблю на веретено, ніж напасти вдвох на одного.
В бою козак себе славить не на язиці пилюкою, а конем та шаблюкою.
Образ Машки. Машина не нова, не вельми гарна, уже підстаркувата. Зате трішки чарівна. Коли треба, нікого не питаючи, мчить по дорозі швидше за нового іноземного джипа. Машка сама вмикає та вимикає звуковий сигнал, а якось її «ясні кришталеві очі» у потрібний момент своїм блиском легко розігнали всіх чортів та відьом під час їхнього бенкету в Підгорецькому замку, можна сказати – врятували Наталочці життя.
Героєві Павлентієві пощастило вижити під смертоносним градом війни. Але як жити далі? Хату розірвало бомбою, батько загинув на фронті. Нема в що одягнутись. І як каже його мачуха Ялисавета: «А що їсти? Хліба намолотили тільки у державу і то не хватило до плану». (Доречно запитати: «А держава — це не її голодні люди?»). І Павлентій вступає до ремісничого училища, бо там давали не тільки професію, а й сяку таку одежину (навіть шкарпетки, які багато хто із підлітків одягнув вперше у житті) та пайку хліба з сіллю. Павлентія насправді звати Павлом. Та він сам себе так назвав «для солідності». Він невисокого зросту, слабосилий, але добрий і делікатний. У почуттях і думках набагато доросліший, ніж мало б бути на його вік. Училище розташоване у райцентрі, а хлопці живуть у селі. Ходити треба щодня і не один кілометр степом — у темряві, у непогоду, ще і вовків розвелося вдосталь. Та і серед людей вони теж не перевелися. Ця повість — ніби відрізок із життя самого письменника. Мабуть тому вона і вийшла такою щемкою і хвилюючою. Читаючи її, не один раз стисне горло, а на очах виступлять сльози, хоча в повісті все тихо й мирно, герої її сторінок молоді й здорові, а деякі епізоди написані з тонким гумором. Ця повість так і «проситься» на екран).