Адже наскільки легше пройти, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б дрібниця, але часом це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, в цій до потребують старше покоління і підлітки.
Старики, тому що зараз, вони по правді кажучи не потрібні нікому — ні сім’ї, ні державі. І згадують про них, або перед Днем Перемоги небудь перед виборами дають подарунки (подачки), отримують голосу і все.
Але старшим людям потрібна увага, маленьке але щодня, потрібно спілкування, потрібно співчуття. Не обов’язково гроші давати або подарунки (хоча це теж не завадить), а просто дати зрозуміти людині що він теж значимий, важливий і його мудрість-це життєвий досвід, який завжди знадобиться. Адже ще великий Лев Толстой казав, що милосердя полягає не стільки в речовий до скільки в духовній підтримці ближнього. Духовна ж підтримка перш за все не в засудженні ближнього, а в пошані його людської гідності.
Підліткам, я так вважаю, теж потрібне розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови і що з ними буде далі — незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю крутизну і незалежність, всередині вони дуже вразливі і уразливі. І ще хочеться сказати що милосердю, неосудно, розумінню і співчуття потрібно вчити з дитинства і вчити особистим прикладом.
Адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, допомагає сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. Він в майбутньому не пройде повз чужого горя і завжди постарається до будь то літня людина або травмовану тварину.
У житті трапляється всяке і кожен може потрапити у скрутне становище. Головне не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слово — ось це і буде милосердя, розуміння і співчуття тому, хто серцю милий.
"Гроно" — літературно-мистецький збірник, виданий 1920 у Києві однойменною групою молодих українських письменників, утворена за ініціативою В.Поліщука (1920) при редакції газети "Більшовик" — органу Київського губкому,КП(б)У (П.Филипович, Д.Загул, Г.Косинка, Гео Шкурупій, А.Петрицький, Г.Нарбут та ін.). У збірнику декларувалося "Credo" цієї групи, де визначався її метод ("спіралізм"), як щось середнє між імпресіонізмом та футуризмом, публікувалися вірші В.Поліщука, М.Терещенка, Д.Загула, П.Филиповича, проза Гео Шкурупія, Г.Косинки, Ю.Меженка, М.Любченка. "Г." відмежовувалося від пролеткультівців, що засвідчує стаття Костя Котка "На роздоріжжі". Збірник відбивав невизначеність ідейно-естетичних пошуків тогочасного письменства, коли поряд друкувалися майбутні авангардисти (В.Поліщук) та "неокласики"