Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора, пора мрій, щирої радості і дорослішання людини. Ми не повинні забувати дитинство і повинні берегти його в своєму серці, і тоді воно не забуде нас.
Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя.
Дитинство – це свобода, коли немає ніяких обов’язків, проблем і турбот. Багато дорослих часто говорять: «Як добре бути маленьким! Можна спати, скільки хочеш, можна прокинутися, підійти до вікна гати, як люди поспішають по своїх справах, слухати, як шумить місто за вікном. Весь день можна грати в різні ігри: в хованки – і ховатися де завгодно, в догонялки – тікати, наприклад, від бабусі. Потім можна гуляти на свіжому повітрі, грітися на сонечку, лежати на травичці і насолоджуватися свободою. Але це тільки мрії, дитинство ніколи не повернеш! »
У кожної дитини є сім’я. Сім’я – це захисник. Що б не сталося з дитиною в дитинстві, хто б його не образив, тільки в родині знайдеться розуміння, підтримка і захист. Напевно, тому в дитинстві так легко і безтурботно живеться, тому що на варті стоять завжди батьки, сім’я. У дитинстві відбувається багато різних подій, і якщо ти з часом забув, що з тобою було в дитинстві, то мама або тато завжди розкажуть тобі про це.
У дитинстві нас радує кожне свято. Дитинство завжди нагадує смачні торти, веселощі та подарунки. День народження – це день, коли ми стаємо на рік старші. Ми його чекаємо і радіємо йому. Батьки вітають, обіймаючи й цілуючи, друзі приходять і дарують подарунки. Всі діти дуже це люблять!
Я вважаю, що світ дитинства – це прекрасний період у житті кожної людини. У всіх людей воно проходить по-різному, але я не чула ні від однієї людини, щоб вона казала, що її дитинство пройшло погано. Адже все одно в житті кожної людини в дитинстві є якісь яскраві незабутні моменти. Адже дитинство – це здорово!
У нашому дитинстві є і незабутні події. Це можуть бути будь-які поїздки, подорожі та багато іншого. Коли ми розповідаємо про це, то звичайно, радіємо і посміхаємося, згадуючи про те, де побували. З дитинства ми назавжди запам’ятовуємо такі щасливі моменти і цікаві подорожі. Дитинство пролітає дуже швидко у всіх, у тому числі – і в мене. У моєму дитинстві було багато щасливих моментів. Це приголомшливі спогади з дитинства.
Так, може бути, в дитинстві ти знаходишся під хорошим наглядом батьків, і це тільки покращує твоє життя. Батьки люблять тебе, піклуються про тебе і ніколи не дадуть скривдити. Я думаю, що в дитинстві живеш, ніби в чарівній країні, в якій все переливається різними кольорами і фарбами, все іскриться щастям. Незважаючи на те, що діти поступово дорослішають, чарівна країна дитинства супроводжує людину усе життя. Діти стають з роками дорослими і розумними, але все одно вони ніколи не забудуть цю чарівну країну – першу свою школу життя, свій маленький світ.
Багато дорослих хочуть повернутися в минуле, побути дітьми хоч на деякі миті, відчути себе маленькими, вередливими і крихкими. А деякі все життя в душі ще діти. Але все ж справжнє безтурботне і любляче дитинство, на жаль, не повернути ніколи.
Дитинство не вічне, воно все-таки коли-небудь закінчується, йому на зміну приходить доросле самостійне життя. І як здорово, що в нашій пам’яті зберігаються теплі спогади про дитинство, про цю чудову, прекрасну пору, коли можна нескінченно грати, веселитися, дивуватися. Але дитинство – це не тільки радісні моменти, в дитинстві бувають засмучення і образи, прикрощі та суми. Але вони так швидко проходять, що, здається, дитинство складається тільки зі світлих, яскравих фарб, кольорів і щастя!
Але, як би нам не хотілося, дитинство йде непомітно, зникає, і ніяк його не зупинити. Ми всі зростаємо … Але ніколи не варто забувати його, треба згадувати з радісними почуттями, адже це – перші кроки у нашу сьогоднішнє, майже доросле, життя, наші перші ідеї, думки і бажання. Бережіть дитинство в своєму серці, і воно завжди буде обігрівати вас щасливою думкою про нього.
Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі
Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі.
Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками.
Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й до бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому.
Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина.
Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати.
Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів.
Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.
Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі
Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі.
Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками.
Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й до бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому.
Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина.
Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати.
Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів.
Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.
Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора, пора мрій, щирої радості і дорослішання людини. Ми не повинні забувати дитинство і повинні берегти його в своєму серці, і тоді воно не забуде нас.
Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя.
Дитинство – це свобода, коли немає ніяких обов’язків, проблем і турбот. Багато дорослих часто говорять: «Як добре бути маленьким! Можна спати, скільки хочеш, можна прокинутися, підійти до вікна гати, як люди поспішають по своїх справах, слухати, як шумить місто за вікном. Весь день можна грати в різні ігри: в хованки – і ховатися де завгодно, в догонялки – тікати, наприклад, від бабусі. Потім можна гуляти на свіжому повітрі, грітися на сонечку, лежати на травичці і насолоджуватися свободою. Але це тільки мрії, дитинство ніколи не повернеш! »
У кожної дитини є сім’я. Сім’я – це захисник. Що б не сталося з дитиною в дитинстві, хто б його не образив, тільки в родині знайдеться розуміння, підтримка і захист. Напевно, тому в дитинстві так легко і безтурботно живеться, тому що на варті стоять завжди батьки, сім’я. У дитинстві відбувається багато різних подій, і якщо ти з часом забув, що з тобою було в дитинстві, то мама або тато завжди розкажуть тобі про це.
У дитинстві нас радує кожне свято. Дитинство завжди нагадує смачні торти, веселощі та подарунки. День народження – це день, коли ми стаємо на рік старші. Ми його чекаємо і радіємо йому. Батьки вітають, обіймаючи й цілуючи, друзі приходять і дарують подарунки. Всі діти дуже це люблять!
Я вважаю, що світ дитинства – це прекрасний період у житті кожної людини. У всіх людей воно проходить по-різному, але я не чула ні від однієї людини, щоб вона казала, що її дитинство пройшло погано. Адже все одно в житті кожної людини в дитинстві є якісь яскраві незабутні моменти. Адже дитинство – це здорово!
У нашому дитинстві є і незабутні події. Це можуть бути будь-які поїздки, подорожі та багато іншого. Коли ми розповідаємо про це, то звичайно, радіємо і посміхаємося, згадуючи про те, де побували. З дитинства ми назавжди запам’ятовуємо такі щасливі моменти і цікаві подорожі. Дитинство пролітає дуже швидко у всіх, у тому числі – і в мене. У моєму дитинстві було багато щасливих моментів. Це приголомшливі спогади з дитинства.
Так, може бути, в дитинстві ти знаходишся під хорошим наглядом батьків, і це тільки покращує твоє життя. Батьки люблять тебе, піклуються про тебе і ніколи не дадуть скривдити. Я думаю, що в дитинстві живеш, ніби в чарівній країні, в якій все переливається різними кольорами і фарбами, все іскриться щастям. Незважаючи на те, що діти поступово дорослішають, чарівна країна дитинства супроводжує людину усе життя. Діти стають з роками дорослими і розумними, але все одно вони ніколи не забудуть цю чарівну країну – першу свою школу життя, свій маленький світ.
Багато дорослих хочуть повернутися в минуле, побути дітьми хоч на деякі миті, відчути себе маленькими, вередливими і крихкими. А деякі все життя в душі ще діти. Але все ж справжнє безтурботне і любляче дитинство, на жаль, не повернути ніколи.
Дитинство не вічне, воно все-таки коли-небудь закінчується, йому на зміну приходить доросле самостійне життя. І як здорово, що в нашій пам’яті зберігаються теплі спогади про дитинство, про цю чудову, прекрасну пору, коли можна нескінченно грати, веселитися, дивуватися. Але дитинство – це не тільки радісні моменти, в дитинстві бувають засмучення і образи, прикрощі та суми. Але вони так швидко проходять, що, здається, дитинство складається тільки зі світлих, яскравих фарб, кольорів і щастя!
Але, як би нам не хотілося, дитинство йде непомітно, зникає, і ніяк його не зупинити. Ми всі зростаємо … Але ніколи не варто забувати його, треба згадувати з радісними почуттями, адже це – перші кроки у нашу сьогоднішнє, майже доросле, життя, наші перші ідеї, думки і бажання. Бережіть дитинство в своєму серці, і воно завжди буде обігрівати вас щасливою думкою про нього.