«Чайка на крижині» Ліна Костенко аналіз Тема: відтворення роздумів поетеси про смисл життя людини. Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов’язано, перебуваючи далеко за його межами. Основна думка: а) «Нащо крилатим ґрунт під ногами»? б) «Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої». Жанр: поема. Композиція «Чайка на крижині» Твір складається з п’яти частин: «Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила», «Ґрунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думку, але в той же час пов’зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема у порту міста Щецін, та міркуваннями про смисл життя людини, її призначення на землі, любові до рідного краю. Експозиція: опис портового надбережжя Щеціна, змін, які відбуваються з приходом весни. Зав’язка: розмірковування поетеси над призначенням крил у людини. Кульмінація: хвилювання поетеси, які викликав корабель з рідної землі. Розв’язка: гостювання героїні у Польщі. Сюжет «Чайка на крижині» Лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема у морському порту Щеціна гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступала весна, ломалася крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені не з пуху, а з правди, чесності, довір’я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії. Героїня твору полюбляє Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край — наймиліший. Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що де б ти не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим, дорогим. Художні засоби «Чайка на крижині». «Надбережжя» Метафори: «кораблі прихилились», «кораблі… принесли свою втому», «гриф скам’янів», «тризубець висріблює іній», «злітають бурульки з дахів», «прокидається верф», «надбережжя стоїть». Епітети: «тихі причали», «затоки… голубі», «молоді кораблі», «суворі, похмурі стіни». Повтори: «тиша… тиша…»
Став багатий колись пан Короля благати, Щоб король йому зволив Воєводство дати. А король йому й сказав: «Відгадай три штуки, Відгадаєш — тоді на! А як ні — на муки! Перша штука: скільки зір В небі серед літа? Друга штука: покажи Середину світу! Третя штука: угадай, Що думати буду? І от тобі цілий рік Для того розсуду!» Відійшов біагач назад Та так йому нудно! Не вгадати — так біда, А вгадати — трудно! Сидить, плаче, неборак; Козак проїжджає... «Чого плачете ви так?» — Багача питає. Той і каже, так і так!.. «Не журіться, діду! Коли так, то я за вас На відвіт поїду!» І палицю в руки взяв, В кожух одягнувся, Чорні вуса підбілив, В чоботи узувся. І чимдуж до короля... Король поглядає, «А що, пане, скілько зір?» З міною питає. А той поли ті підняв, Чи як довелося: — Стілько,— каже,— в небі зір, Скілько тут волосся. Задумався сам король Від сего відвіту. «Ану,— каже,— покажи Середину світу!» А той палицю підняв, Може, з піваршина, Та в підлогу нею гуп: — Отут середина! Почухався наш король, Ще раз поглядає. «Що ж я думаю тепер?» — Козака питає. — Думаєте, що я пан! «Або що за річі?» — То ті річі, що не пан, А козак із Січі! Здивувався наш король, Подарував тому, А козака відіслав В золоті додому!
