Кожна людина має улюблену справу, щось, чим вона справді цікавиться, що допомагає їй проявити себе. Я не маю на увазі роботу — хоча робота теж буває захоплюючою. Я кажу про хобі.
Деякі люди, які люблять свою роботу, часто кажуть: моє хобі — моя робота. Але як може регулярний заробіток, справа, що її ви повинні виконувати, бути хобі?
Для мене хобі означає улюблене заняття у вільний час, яке допомагає мені розслабитися й забути про свої проблеми.
Хобі бувають так само різноманітні, як і самі люди. Рибна ловля, в’язання, фотографія, перегони, плавання з аквалангом - усі ці види діяльності можуть бути хобі (тільки якщо це не постійна робота людини). Але найчастіше хобі асоціюється в нас із колекціонуванням речей.
Люди, звичайно, обирають об’єкт для колекціонування залежно від різних обставин. Багаті можуть собі дозволити колекціонувати будинки й машини. Той, хто багато мандрує, має можливість привозити- експонати з різних країн: монети, національний одяг або сувеніри. Якщо всі ваші друзі колекціонують марки або значки, ви, ймовірно, збиратимете те саме: тоді ваші друзі, напевно, оцінять вашу рідкісну марку або листівку; крім того, ви зможете обмінюватися експонатами.
Останнім часом у житті людей — як підлітків, так і дорослих — з’явилось нове хобі. Це Інтернет. Усього пару років тому мало хто знав про це, і дуже мало хто міг собі це дозволити. Тепер ми маємо комп’ютери в себе вдома, у школі, на роботі в батьків, а в містібагато комп’ютерних центрів й Інтернет-кафе. Таким чином, у наш час кожен може приєднатися до міжнародної комп’ютерної мережі й відправитися в мандри у віртуальний світ, де можна знайти все те, що існує в справжньому житті, і навіть більше. Різниця в тому, що речі, які в реальному житті вимагають дії - відвідування нових місць, спілкування з людьми, навчання на мовних курсах, покупки в крамницях – усі ці переміщення в просторі можна зробити ні на крок не відходячи від свого комп’ютера!
Звичайно, віртуальне життя ні в якому разі не замінить нам реальне життя, і ми, безумовно, відпочиватимемо не тільки перед комп’ютерними моніторами, але також займаючись реальними речами: рибною ловлею, в’язанням, фотографією, перегонами, плаванням з аквалангом.
Сойчине крило, вкладає Марія у свого листа до коханого, до Хоми-Массіно, який вже давно вважав її загиблою. Сойчине крило у творі не просто річ — це знак, це символ, який втілює безсмертне кохання, символ, який пов’язаний не тільки з дівчиною на ім’я’ Марія, Манюня, Манюся, але й з узагальненим образом української жінки. Особисто ж у долі Массіно це крило було пов’язане з найсумнішими подіями в його житті. Для нього сойчине крило — це теж кохання, яке він вже майже викреслив із свого життя. Адже лист прийшов до героя через три роки після того, як його дівчина безслідно зникла, та все одно він подихнув на нього життям і теплом.