Нещодавно я прочитав книгу. Вона називається "Пригоди Тома Сойєра", її автор Марк Твен. Цю повість Твен надрукував у 1876 році. Коли вона вийшла у світ, її успіх перевершив усі очікування. Але і в наш час повість продовжує бути актуальною. Вже більше ста років її охоче читають. Треба зазначити, що прообразом головного героя став сам письменник. "Пригоди Тома Сойєра" - одна з найвеселіших книг. В ній змальовано багато смішних історій з шкільного життя Тома. Наприклад, коли пожартували над лисим учителем, непомітно знявши з нього перуку. Також в книзі відбуваються і неабиякі випробування, такі як історія з індійцем Джо, або як Том і Беккі загубилися в печері.
Найголовнішим відкриттям для мене стала справжня дружба Тома і Гека. Цікаво те, що двоє хлопчаків проявляють справжні чоловічі почуття по відношенню один до одного. Том і Гек справжні авантюристи. Вони потрапляють у різні безглузді ситуації завдяки своїй нестримній цікавості.
У повісті присутня і романтика, це стосунки Тома та Беккі,. Він доглядає за нею за всіма правилами, хоча незнання анатомії підводить його, і квітку, яку кинула йому дівчинка, він притискає не до серця, а кудись набагато нижче (може, до шлунку).
Мені книга сподобалася тим, що герої Марка Твена цінують все те, що допомагає їм звільнитися від дорослих правил, які їм нав'язують, і жити вільно, як природа.
оезія.
Франко віддав поетичній творчості понад сорок років. Його поезія вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Поряд з громадянсько-політичними творами в ній мирно сусідують м'які, сердечні ідилії, зворушлива інтимна лірика. Він є автором чудових віршів, ліро-епічних поем, гумористично-сатиричних творів, яскравих своєю предметною образністю побутових малюнків («образків»), глибоких філософських притч та легенд.
Франко намагався сказати нове слово про різні сторони складної галицької дійсності й відгукнутися на загальнолюдські проблеми, зокрема через власну інтерпретацію світових сюжетів — біблійних, давньоіндійських, давньо-вавилонських, середньовічних. Максим Рильський відзначав й інтенсивні пошуки нашого поета на шляху втілення власних задумів у різноманітну віршову форму. У Франка знаходимо такі усталені строфічні побудови, як терцина, секстина, октава, тріолет, сонет, і водночас стилізацію під народні пісні, а також тонкі верлібри.
Франкова поезія — це друге найвизначніше явище після Шевченкового «Кобзаря» в українській літературі.