Я лиш струна на арфі України,
Зі співом ніжним, лагідна, дзвінка.
Верба-арфістка поетеси Ліни
Мене гіллям легесенько торка.
Буває, дощик крапотить по струнах,
І я співаю з ними в унісон.
Вся Україна у піснях і лунах –
Такий уже акустики закон.
Озвалися луною Закарпаття
І Чорний ліс у Вінницькім краю…
Гуртом візьмімось, українці-браття,
І возвеличим землю ми свою!
Ось сонечко всміхається іскристо,
Де передзвін на польових вітрах.
А в небесах, як зоряне намисто,
Галактики сім’я – Чумацький Шлях.
Вітає всесвіт Україну-неню
І нас, її дітей, теж разом з нею!
Це вірш Олександри Бурбело, якій назавжди 15 років.
У цьому вірші вона говорить про вплив на їі творчість Ліни Костенко та оточуючої краси української природи. Це можна визначити як тему твору.
Ідея вірша, як на мене, возвеличення рідноі України.
Г. Квітку-Основ'яненка називають першим українським повістярем, який у своїх творах звертався до тем із життя народу. У повістях Квітки-Основ'яненка — позитивні образи селян, їх людяність, моральна чистота, чесніть і працьовитість.
Одним з найвідоміших творів письменника є повість «Маруся». її персонажі, наділені душевним багатством, щирі у почуттях, викликають у мене симпатію.
Головна героїня твору — дівчина Маруся. Вона — втілення ідеалу досконалості. Зовні Маруся надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте»... . Прекрасна Маруся і душею: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому ж тиха, і смирна, і усякому покірна».
Ідеальній дівчині — ідеальна пара. Василь, її коханий, теж наділений красивою зовнішністю і благородним характером. Герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного, узагалі, кохання їхнє теж ідеальне. І хоч почуття героїв змальовані дещо з перебільшенням, але саме це сентиментальне перебільшення хвилює нас найбільше й розчулює.
Хоча й було кохання Марусі та Василя ідеальним, проте не зазнали вони щастя. Тимчасова незгода Мару-синого батька на їхній шлюб, несподівана смерть Марусі, після якої Василь постригся в ченці та незабаром і сам помер, — усе це викликає співчуття до нещасної долі закоханих.
Персонажі повісті Квітки-Основ'яненка — прості люди, наділені прекрасними моральними якостями, які хвилюють нас своїми переживаннями та почуттями. Крім того, окрасою повісті є картини народного побуту — пісні, обряди весілля, сватання, заручин тощо.
Подробнее - на -