У різних куточках України кінця XIX - початку ХХ століття була і різна мода. Українська верхній одяг була неперевершена, а найголовніше, що в ті часи носили верхні наряди виключно з вовни.
Ширина домотканого сукна була 50-75 см, тому широкі деталі верхнього одягу збиралися з декількох частин, що зумовлює його мозаїчний характер.
Верхня святковий одяг - сардак, пошитий з валяного овечого сукна, прикрашений викладкою вовняним шнуром. Початок XX століття.
Поліська жіноча свита з білого овечого сукна, прикрашена вовняними шнурами і китицями. Початок ХХ століття.
Поліська жіноча свита - латуха. Початок ХХ століття.
Верхня суконна одяг чоловіків і жінок зазвичай була однаковою по крою. Різниця була лише в кількості прикраси - жіночу більше декорували різнокольоровими шнурами, вишивкою тощо.
Уйош - чоловічий верхній одяг на Закарпатті, виготовлена з вовняного сукна. Початок ХХ століття.
Колір домотканого, валяного сукна для виготовлення світ залежав від породи і віку овець, поширених в певній місцевості. При стрижці ягнят отримували шерсть більш однорідну за кольором: чорну, білу, сіру.
Подільський чоловічий чугай "до стану" з доморобного валяного сукна. Початок ХХ століття
Ігор Павлюк – український поет за природою мислення, фонопису, лексичного депозитарію, образного звучання, ментальної спрямованості, це достеменно національний митець за сутністю й поставою слова, за характером проблематики й лейтмотивів, за органікою ритмостилю й мелодійних малюнків, це український художник за порухами думки, ліризмом манери, епічністю погляду, культурою версифікації, духом світовідчуття. Ігор Павлюк – це митець, який, базуючись на традиції, виходячи з традиції, керуючись національними поетичними традиціями, зумів осучаснити їх постмодерними вкрапленнями, “родзинками”, образно-стильовою шліфовкою настільки, що від цього його українська інтенціональність постала ще багатограннішою, ще симфонічнішою” – так висловився про Ігоря Павлюка Ярослав Голобородько. І ці слова вповні характеризують багатогранну творчість поета.
Умовно можна визначити три тематичні групи творчості Ігоря Павлюка, які досить часто перетинаються між собою: філософська, громадянська та інтимна лірика. Між ними немає чіткої межі, адже роздуми про батьківщину часто зачіпають одвічні філософські питання, а про свою рідну землю він часто говорить як про кохану жінку.
Якщо ж говорити про громадянську лірику І. Павлюка, то основну частину в ній займає патріотична поезія, в якій автор реально відображає події сучасності, висвітлює усі глобальні українські проблеми. Почуття І. Павлюка до своєї батьківщини непересічні, він “не торгує своєю любов’ю до материзни, не дрібнить її з мітингу на мітинг. У Павлюка не знайдемо щохвилинних, надривних присягань Україні” [3], він любить її тихо та сильно. Україна для Ігоря Павлюка – це, насамперед, батьківщина, а тільки потім держава, він розмежовує ці поняття, адже глибоко закоханий у свою країну, але глибоко розчарований у своїй державі
Объяснение:
Про Федька: (з перших же рядків розповіді): "розбишака", "босявка", "сибіряка", "пробий голова", від якого немає спокою всюди. Він постає бешкетником: навмисне руйнує піскові хаткив будівництво друзів, то відбирає у них паперового змія, виливає зібрану дощову воду. Скарг на Федька багато. Федька заслужено прозвали халамидником. Але чому серед товаришів Федько був лідером, чому друзі не зводили з ним рахунків за знущання?