Я не завжди сиджу вдома, проте у ньому є щось особливе... Те, що не характерно жодній домівці у світі. Де б я не була, всеодно моя хатина мені зручніша, тепліша, гарніша та миліша за будь-яку. Кожного дня матуся готує смачну їжу, котра не зрівняється з ресторанною, бо вона мамина. Кожного вечора, повертаючись додому, я бачу вогник у хатині, котрий так і манить до себе, бо він теж рідний, він несе в собі те тепло, ту радість, ті емоції, що й моя хата. А заходячи до хати я чую запах смачнесенької вечері, сміх, радість та любов. Саме тому я ніколи не розлюблю сою домівку!
«Дорога Тося!Я хочу попросити у тебе вибачення. У мене був час подумати над своїми вчинками і зрозуміти, що я робив усе неправильно. Неправильно було і те, що я тебе не послухав. Ти, мабуть, дуже на мене образилася. Та цей лист може бути підтвердженням того, що я змінився, змінилося і моє відношення до природи. Я більше не безжальний і жорстокий, який був раніше. А якщо ти мені не віриш, я наступного літа знову приїду до бабусі і доведу тобі це. Ми будемо разом ходити на річку і годувати каченят. Я тобі це обіцяю у тебе вибачення. Ти дуже добра і милосердна дівчинка. Я хочу стати таким, як ти, і пропоную тобі свою дружбу.З повагою, Юрко».
Бо більше не було кому , а він хотів врятувати сестру