Тарас Шевченко – революціонер і великий мрійник, бунтар, що йшов за покликом серця. Він був патріотом і громадянином світу, боровся за справедливість і цурався рабської ментальності. Його слова цитують у всьому світі, образ поета увіковічнили в пам’ятниках, але він руйнує усі стереотипи про себе.
«Творчість великого Кобзаря як ніколи актуальна у світлі нинішніх подій. Тарас Григорович у своїх поезіях, ніби передбачає, які страшні події чекають на нашу країну. Проте, попри сумні прогнози, він допомагає знайти вихід. Його поезія піднімає дух нинішнім борцям, вона, наче тримає їх в тонусі. Я впевнена, що великий Кобзар, якби був нашим сучасником, то обов’язково був би на Майдані. А зараз, він допомагає нашим борцям з неба. Відтак, я вірю, що в Україні все налагодиться, запанує мир та єдність, адже Тарас Григорович саме про це і писав».
«Тарас Шевченко - великий поет, духовний пророк нашого українського народу. Століття спливають, а його слова не втрачають своєї актуальності, ніби написані вчора. Заклики до боротьби і мужності, які звучать у словах Шевченка знову й знову підтримують наш дух особливо у ці не легкі для нашої країни часи. Чи то історія має здатність повторюватися чи то ми не робимо висновків?! У будь-якому випадку поет майже двісті років переконує нас, українців, що доля наша у наших руках. Пророків не розуміли у часи їхнього життя, а лише опісля сприймали й оцінювали. Тож треба вчитися на помилках історії і дбати про майбутнє власними силами, як цього і вчить поет».
«Вірші Шевченка наповнені реалістичністю, буквально в кожному рядку і кожному слові ми бачимо те, що відбувається зараз з нами, що відбувається з нашою країною. Це, насправді, дивовижно, що слова, написані так давно, є повним відображенням сьогоднішніх подій, і насправді ті слова ще й заглядають в майбутнє».
Андрій Чайковський у повісті «За сестрою» змалював трагічний період життя українського народу. Татаро-турецькі завойовники нападали на міста і села, руйнували їх, палили, людей забирали в полон.
Сумна доля спіткала й село вку. В одну мить залишився Павлусь без матері, діда, втратив він і любу сестру Ганю: «Тепер уже нікому його боронити, і він проліз поза хату і сховався в бур’яні». Хоча Павлусь був ще малим хлопчиком, він зрозумів, що є єдиним захисником і визволителем своєї сестри. Всього довелося зазнати на довгому шляху до Криму. Хлопчик залишає козаків, старшого брата і батька і їде за сестрою. Для цього треба було бути сміливим і відважним. Таким і був Павлусь. А ще він дуже любив свою сестру. Коли Недоля дізнався, що завзяте хлоп’я поїхало шукати сестру, сказав: «Як хлопець з нього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде».
Довелося Павлусеві зустрітися з татарами, його і продавали, і приставляли до роботи, і карали. Та навіть у таких умовах він не втрачав почуття власної гідності, виявляв розум, кмітливість і винахідливість. У міру своїх сил він допомагає козакам, які потрапили в неволю, ви волю своєму землякові Остапу Швидкому.
Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-гірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Андрій Чайковський у повісті «За сестрою» змалював трагічний період життя українського народу. Татаро-турецькі завойовники нападали на міста і села, руйнували їх, палили, людей забирали в полон.Сумна доля спіткала й село вку. В одну мить залишився Павлусь без матері, діда, втратив він і любу сестру Ганю: «Тепер уже нікому його боронити, і він проліз поза хату і сховався в бур’яні». Хоча Павлусь був ще малим хлопчиком, він зрозумів, що є єдиним захисником і визволителем своєї сестри. Всього довелося зазнати на довгому шляху до Криму. Хлопчик залишає козаків, старшого брата і батька і їде за сестрою. Для цього треба було бути сміливим і відважним. Таким і був Павлусь. А ще він дуже любив свою сестру. Коли Недоля дізнався, що завзяте хлоп’я поїхало шукати сестру, сказав: «Як хлопець з нього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде».Довелося Павлусеві зустрітися з татарами, його і продавали, і приставляли до роботи, і карали. Та навіть у таких умовах він не втрачав почуття власної гідності, виявляв розум, кмітливість і винахідливість. У міру своїх сил він допомагає козакам, які потрапили в неволю, ви волю своєму землякові Остапу Швидкому.Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-гірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Удачи :)
1. Міжусобна боротьба синів Святослава
Після смерті в 972 р. князя Святослава I князівство було поділено між його синами на три частини. На Київському столі сидів Ярополк, у Древлянській землі – Олег, в Новгороді – Володимир. Між ними згодом розгорілася міжусобна війна. Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись 978 року до Новгорода, почав війну проти київського князя. Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Таким було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян. У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю, Володимир взяв у наложниці. За літописом Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з найранішим Житієм Володимира монаха Якова («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 978 р.
2. Князювання Володимира Великого (980–1015 рр.)
В період правління Володимира Великого закінчилось формування території Київської Русі. Він повернув захоплені поляками західні землі хорватів і дулібів. В цьому регіоні князь заснував нове велике місто – Володимир Волинський. Була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і в’ятичів. Київська Русь за Володимира перетворилася на найбільшу європейську державу. Її кордони простягалися від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів. Найбільшим здобутком Володимира Великого було введення християнства, як державної релігії у 988 р. Хрещенню Русі передували такі події. Візантійський імператор звернувся до Володимира за військовою до щоб придушити збройний заколот в імперії. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому за жінку свою сестру Ганну. Посвоячення з імператорською династією було в той час надзвичайно почесним. Візантійський уряд висунув зустрічну вимогу: царівна вийде заміж лише за християнина. У 988 р. Володимир і його дружинники охрестились. Літописець повідомляє, що сталося це в захопленому Володимиром Корсуні (Херсонесі). Тут же відбулись заручини з візантійською царівною. Згодом Володимир охрестив киян у р. Дніпрі.
Запровадження християнства мало величезне значення для подальшого розвитку країни.
По-перше, значно зріс міжнародний авторитет Київської Русі, покращились стосунки з іншими європейськими країнами, більшість з яких вже прийняли християнство.
По-друге, християнство, як єдина державна релігія об’єднувала населення Київської Русі; зміцнився авторитет київського князя.
По-третє, запровадження християнства дало поштовх для розвитку культури.
По-четверте, одруження Володимира Великого з сестрою імператора закріплювало право верховної князівської влади в Київській Русі за родом Рюриковичів.