Франц Кафка був чиновником, все своє життя він пропрацював держслужбовцям і писав він в основному в стіл. При його життя була видана лише мала частина його творів, все інше було всупереч останньої волі Кафки видано його духівником і другом Максом Бродом. Якраз неопубліковані романи Кафки і зробили його знаменитим вже посмертно. По суті, багато ідей Кафки співзвучні основним ідеям екзистенціалізму. Перейдемо до цих самих творів.
Говорячи про Кафку, я не можу не згадати його оповідання "Перетворення". Незважаючи на те, що він короткий, він є найвідомішим твором Кафки і доносить до нас його основні ідеї. Проблема маленької людини, проблема хиткість навколишнього світу, сімейних і суспільних відносин. Грегор Замза раптово, без всяких на те причин перетворюється на комаху і поступово приходить до розуміння абсурдності буття, марності спроб стати кимось в цьому світі.
Перейдемо до ключового трикутнику романів Кафки. Кожен з них в тій чи іншій мірі розкриває перед нами всі грані світорозуміння Кафки. Навіть є особливий піджанр, виділений шанувальниками творчості Кафки - кафкіанський кошмар.
У романі процес над головним героєм, Йозефом К. Починається судовий процес, ні мотиви якого, ні наслідки якого герою неясні. По суті він живе так само, як жив. Спробувавши розібратися в суті цього безглуздого і абсурдного процесу, він втягується в нього, з'являються моменти, коли він не займається нічим, крім процесу
Екзистенціалізм в творчості Франца Кафки
У романі Замок теж велику роль відіграють ідеї абсурдності, неможливості виконати те, що ти хочеш, повного занурення в хитку реальність, в якій ти зовсім нічого не розумієш. Головний герой роману їде в замок, проте в замок він не може потрапити згідно з незрозумілої причини. Герой абсолютно відхиляється від наміченої мети, сковує незрозумілими обставинами. Особливо вражає кінець цього роману, хто читав, той зрозуміє про що мова ...
У романі Америка, він же - Зниклий безвісти, герой приїжджає в Америку повним надій молодою людиною. Дивна і невблаганна ланцюг обставин повністю змінює його, він пропадає безвісти як особистість, при цьому залишаючись тим же. Він втрачає свої документи, своє ім'я, свою зовнішність і т.п.
Так були виражені основні ідеї екзистенціалізму в романі Кафки. Герої потрапляють в абсурдні і безвихідні ситуації, що нагадують майже кошмарний сон. У них не залишається нічого крім безмежної втоми, процес втрати самих себе вони гають как-будто з боку. Окремий інтерес викликають символи і деякі сцени в романах, наприклад, притча про закон з процесу. Кафка - дуже глибокий і неординарний письменник, на мою думку, зробив для екзистенціалізму більше, ніж хто інший. Він не мислив категоріями, які не обгрунтовував екзистенціалізм як вчення. Він просто показував нічні кошмари маленької людини, як вони є, безвихідь в його романах можна порівняти за силою і глибині тільки з безвихіддю в романах Достоєвського. Цього письменника можна поставити в один ряд з Камю і Сартром, а за силою впливу - навіть вище їх.
Чіпка Варинеченко - це парубок життя якого щ самого народження було в злидням та горі, з Чіпкою не хотіли гратися однолітки, батько його виявився брехуном, а його мати завжди працювала та не мала часу на сина.Як сам автор зазначав на початку твору:"«Не багатого роду!» – казала проста свита, накинута наопашки, – «та чепурної вдачі», – одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка". Чіпка був дуже кмітливим, бабуся в ньому заажди виховувала лише хороші якості, він все життя шукав правду, але завжди страждав від неправди.
Кожна людина по свойому сприймає Нечипора, хтось вважає його жертвою, хтось "пропащою силою". На мою думку він справжня жертва людської неправди та жорстокості.
Всю несправедливість він почав відчувати з самого дитинства, спочатку його вважали чортинятком, потім його навіть не хотіли охрестити, однолітки його тебе не приймали, а потім взагалі смерть найріднішої для нього людини бабуся Оришки. Та навіть коли може здатися що несправедливість у житті Чіпки закінчилася, на його шляху стає нова перепона, від нього забрали його землю. Та це також була його не остання перешкода, в саме той момент коли може здатися що в його житті все наладилося все знову руйнується.
Я не повністю виправдую вчинки Чіпки, але його життя мені здається дуже не справедливим, і тому я вважаю його лише жертвою обставин. Хоч кожна людина й сама строїть своє життя, як би Чіпки не намагався зробити його правдивим, але цьому так і не судилося статися
сократ, як відомо, був не просто філософом, але ще і прекрасним фізіономістом, він вмів визначати суть людини з її голосу, а також судити про характер і ділові можливості співрозмовника по його вмінню грамотно будувати мову, показувати себе, представляти своє я. тому він і просив кожного, хто хотів з ним познайомитися: “заговори зі мною…”! сьогодні, з повною на те підставою можна сказати, що античні зустрічі та бесіди сократа стали, свого роду, предтечею сучасних співбесід, які сповідують все те ж сократівське мірило: “яка людина, така і її мова”.
саме тому, спілкуючись з людьми і відкриваючи рот, пам’ятайте про те, що будь-який відступ від норм літературної вимови сприймається співрозмовниками як ознака недостатньої культури або відсутності освіти. адже бесіда – це контакт, в якому необхідно “себе показати”. до речі, не зайве при цьому згадати льолика з кінокомедії гайдая з його “летять качки… летять качки… ” – і наш іронічний сміх, викликаний безграмотною промовою неосвіченого радянського гангстера, що здавався таким собі вельми недалеким фонвізинським “недоуком”.
народна приказка – “язик мій – ворог мій” вже не одне століття застерігає нас від мовної нестриманості, помилок не тільки співрозмовника, але і того, хто не в ладах з фонетикою. подумати тільки! – тисячоліттями людина вчилася вимовляти звуки, безодню часу витратила на вивчення слів, але говорити грамотно вчиться досі.
далеко не кожен може сьогодні сказати: “язик мій – друг мій”. а в повсякденному житті нам не варто забувати, що спілкування, бесіда – це, насамперед, пізнання особистості, того самого образу “я”. і саме правильна вимова характеризує ступінь культури людини і її здатність “себе показати”.
ось чому вміння мислити і чітко висловлювати свою думку античному філософу бачилися, що називається, на кінчику язика: “заговори…”. як же правий – на століття – філософ-стоїк, як же нам підчас важко сприймати мову людини, густо приправлену помилками. це пов’язано з тим, що ми перестаємо розуміти сенс сказаного. наша увага перемикається на “неправильність” вимови. кілька років тому був поставлений цікавий експеримент. філологів, носіїв мови, попросили прослухати два записи, перший з яких містив прочитаний без єдиної фонетичної, але з деякими граматичними помилками німецький текст, а другий – ідеально складений граматично і лексично текст, спеціально прочитаний з помилками у вимові. німецькі фахівці не почули навмисно зроблених
граматичних помилок у першому тексті, зате відзначили велику кількість подібних у другому. і мені несподівано подумалося: якщо слово з легкої руки поета володимира маяковського названо “полководцем людської сили”, то вимова слова – поняття стратегічне, яке має далекосяжні наслідки.
культура мови – це наше володіння мовними нормами. це – лакмусовий папірець, за якого можна вивіряти загальну культуру людини. це – наш “соціальний” паспорт. саме від манери спілкування залежить те враження, яке ми справляємо на оточуючих. наша мова здатна не тільки притягувати співрозмовників, але і відштовхувати їх. повірте, авторитет мовця іноземною мовою з сильним акцентом знижується, навіть якщо той, хто слухає, не захоче в цьому зізнатися. всі сили співрозмовника йдуть на розуміння окремих слів, зміст же сказаного при цьому практично повністю вислизає. красива, відповідне нормам вимова, навпаки, викликає повагу з боку співрозмовника і полегшує процес спілкування.
мені б дуже хотілося, щоб ми все частіше чули в розмовах, бесідах і співбесідах музику українського слова, його неповторне і таку особливу вимову.