Ми живемо в дуже неспокійному світі, у якому зникають духовні ціності. Часто доводилося ставати свідком брехні, злочиності , вульгарності, люди потерпають від своїх вчинків. Невже нашому суспільству не зрозуміло, що нам надається лише один шанс ,щоб жити. Чому світ такий жорстокий ? Я постійно задаю собі це питання. Із ненавистю наповнена людська душа. Син цурається батька, мати- зозуля відмовляється від свого дитяти. Влада і гроші цінуються понад усе. Нищаться одвічні людські ціності, наче відходять у небуття такі почуття, як совість, честь, благородство. Не треба далеко ходити. Потрібно залишитися у храмі власної душі. Скоро там буде порожнеча. Я важаю, можливо моя думка і хибна, що в житті все повинно бути в своїх межах. Головне бути впевненим у своїх можлтвостях. Але не можу втриматись від зневаги, коли бачу людську ваду , таку як егоїзм. Байдужість , холодність- це гірші риси людини бо саме в них народжується жахливий злочин. Звісно всі ми не без гріха . Потрібно з повагою ставитися до тих людей, які змінюють свої недоліки на хороші якості. Давайте , перемагати свої недоліки, цінувати людей і світ стане кращим!
Весна... Ще лежать сніги, але вже деякі птахи поверрнулися додому і зараз сидять на ще голих гілках наспівуючи веснянки. Здається тільки вони не бояться, що ще можуть вдарити морози, що сонце виглядає рідко, здається тільки вони не бояться змерзнути. Але ні... Он висовує голівку зпід сніга маленький пагінець. Не дивлячись на те , що він ще маленький і не тільки хурделиця а й вітерець може вирвати його з корінням, він гордо підняв зелені рученьки тянеться до холодного сонця. Ось навкруги з'являються ще сотні таких ручечок. І хотя вони ще малі ніхто не має сумнівів що це підсніжники. Маленькі квіточки з цвітом ,кольору снігу.Тільки ця крихітна квіточка незлякалася зими яка все ще панувала довкола , тільки вона витягнулася нібито промовляя до людей :" Весна, Весна"
