Соняшники – імен., п. ф. соняшник, неіст., заг., ч. р., мн., Н. в., II відм., тв. гр., підм.
Квітко - імен., п. ф. квітка, неіст., заг., ж. р., одн, Кл. в., І відм., тв. гр., не є чл. реч.
березні - імен., п. ф. березень, неіст., заг., ч. р., одн., М. в., II відм., м'як. гр., обст.
щастя - імен., п. ф. щастя, неіст., заг., с. р., одн., Р. в., IІ відм., м'як. гр., дод.
хуртеча - імен., п. ф. хуртеча, неіст., заг., ж. р., одн., Н. в., I відм., міш. гр., підм.
снігом - імен., п. ф. сніг, неіст., заг., ч. р., одн., Ор. в., II відм., тв. гр., дод.
світ - імен., п. ф. світ, неіст., заг., ч. р., одн., Зн.. в., II відм., тв. гр., дод.
Объяснение:
ответ: Соняшники – імен., п. ф. соняшник, неіст., заг., ч. р., мн., Н. в., II відм., тв. гр., підм.
Квітко - імен., п. ф. квітка, неіст., заг., ж. р., одн, Кл. в., І відм., тв. гр., не є чл. реч.
березні - імен., п. ф. березень, неіст., заг., ч. р., одн., М. в., II відм., м'як. гр., обст.
щастя - імен., п. ф. щастя, неіст., заг., с. р., одн., Р. в., IІ відм., м'як. гр., дод.
хуртеча - імен., п. ф. хуртеча, неіст., заг., ж. р., одн., Н. в., I відм., міш. гр., підм.
снігом - імен., п. ф. сніг, неіст., заг., ч. р., одн., Ор. в., II відм., тв. гр., дод.
світ - імен., п. ф. світ, неіст., заг., ч. р., одн., Зн.. в., II відм., тв. гр., дод.
Объяснение:
Нещодавно ми з класом ходили в музей і ми з моїм кращим другом вирішили трохи пожартувати.
- Слухай! А давай-но ми втечемо з цього нудного заходу, і натиснемо на кнопку пожежної тривоги ... - майже сичав на вухо мій друг, підбиваючи мене на цю затію.
- А нас не помітять? - почав я переживати.
- Та не переживай, ось вчителька і екскурсовод давно відійшли від нас, а ти й не помітив! - я здивовано відкриваю очі, озираючись. І правда, нікого.- Так що, ти вирішив?
- Ех ти, Ванька, а давай!
Ми підкралися до заповітної кнопці, обганяючи охорону музею, і як тільки я відкрив кришку кнопки, на мені повисла чиясь тінь.
- Ай-яй-яй, негоже дітям кнопки чіпати, - злий охоронець відтягує нас від заповітної кнопки, і вабить несхвально пальцем, - Ви чому не з класом?
І тут Ванька робить такий жалісний вигляд, витягується і відповідає:
- Це все він мене підмовив, я не хотів, чесно! - і тикає на мене пальцем. Я дивлюся перелякано, і розумію.
- Який же ти, все-таки, Ванька, дурень.
Через деякий час нас відпускає охорона, а після походу в музей, я зрозумів, що такі друзі - зовсім не друзі