YULIA SHYSHENKO
Сьогоднішня тема складна. Для деяких людей сьогодні прозвучать елементарні речі, які вони виконують кожного дня навіть не задумуючись. А для деяких — це буде справжнє відкриття, це те, на що можливо хтось зовсім і ніколи не звертав увагу, але збирав врожай з ділових невдач.
Психологи кажуть, що будь-яка дія людини є вираженням її внутрішньої суті. Тобто якою людина є насправді, те вона і виражає у свої повсякденних діях. Наші най ші звички, дії, рухи, слова, метод письма — це все дає нашим співрозмовникам певну інформацію про нас.
Сьогодні я б хотіла, щоб за до цієї статті ви напрацювали одну дуже корисну звичку — вміння користуватися своїм ім'ям. Ми не будемо говорити про глобальні речі як от особистий бренд. Ми будемо говорити як і де писати своє власне ім'я і на що це впливає на прикладі пошуку роботи чи персоналу. Бо ми знаємо своє ім'я все життя, але інколи не вміємо повноцінно ним користуватися.
Колись я працювала в одній великій міжнародній компанії. Коли я телефонувала в якусь організацію чи компанію, я представлялася "Доброго дня, вам телефонує Юлія Шишенко із компанії "Х". Річ у тому, що ця компанія є дуже відомою, її бренд знають всі. А значить і мої питання вирішувалися першочергово і дуже якісно. Бо за моїм ім'ям стояла велика компанія зі своїм великим ім'ям. За моїми помилками, діями чи запитаннями також стояла компанія.
Коли я почала працювати самостійно, то за моєю спиною вже нікого не було. Приходилося самостійно телефонувати першим клієнтам і називати своє власне ім'я, яким ти відповідаєш за все, а не тільки за якість своєї роботи. І тоді я почала задумуватися про значення мого власного імені і про те як я можу його використовувати.
З того часу я розробила чимало методів та принципів, з якими ділюся з кандидатами на кар'єрних консультаціях. А деякими поділюся і з вами.
В налаштуваннях будь-якого поштового сервісу є можливість вказати правильно: Ім'я Прізвище (окрім деяких версій програми Outlook, де технічно немає функції зміни імені).
астини, що становлять закінчене висловлювання і можуть бути зразком для учнівського мовлення. Вони мають відзначатися чіткістю будови, єдністю теми або підтеми (по відношенню до більшого тексту, частиною якого вони є). Це розповіді з елементами опису чи роздуму, нескладні описи.
У процесі практичних та аналізу текстів в учнів поступово мають сформуватися такі уявлення: текст - це зв’язне висловлювання; він має певну будову, тобто складається із зачину, головної частини і кінцівки; у тексті виражається певний зміст, що є його темою; текст можна назвати (дати йому заголовок); зв’язне висловлювання створюється з певною метою (тобто має комунікативне призначення): повідомити, розповісти про щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, подати пораду чи визначити порядок дій, висловити міркування тощо; текст може складатися з одного або кількох абзаців, пов’язаних між собою за змістом; у тексті є важливі для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння висловленого, і їх треба вимовляти з більшою силою голосу (тобто виділяти логічним наголосом). При виконанні різноманітних усних і письмових вправ учні набувають практичних умінь і навичок: вони вчаться відрізняти тексти від груп речень, не пов’язаних між собою за змістом; встановлювати логічний зв’язок між частинами висловлювання, визначати тему тексту і добирати до нього, заголовок; ділити
Объяснение:
Про волонтерський рух в Україні сьогодні з захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Розквіт волонтерської діяльності у нас припав на час Революції Гідності і початок війни на Донбасі. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.
Сьогоднішньому волонтерському руху в Україні мало аналогів не тільки в країнах колишнього СРСР, а й на Заході, звідки, власне, й прийшов термін «волонтерство». Слово «волонтер» походить від французського volontaire (доброволець), яке в свою чергу запозичено з латинського voluntarius (voluntas – вільне волевиявлення, volō –бажання, намір). Тобто волонтерство — добровільна безкорисна суспільно важлива діяльність.
Визначальним є принцип добровільності – волонтер діє за покликом душі, з почуття потреби реалізувати свою громадянську позицію.
Волонтерство як соціокультурне явище нерозривно пов’язане з розвитком цивілізації. В історії людства навряд чи знайдеться суспільство, якому не були б притаманні ідеї добровільної та безкорисливої до завжди знаходились люди, для яких самореалізація, самоудосконалення були можливі лише через працю на благо інших. Слід сказати, що протягом віків релігія, церква спонукала людей до благодійництва і волонтерства, виховувала альтруїстичну свідомість.
В 2019 році людство буде відзначати 160-річчя виникнення волонтерського руху. Його початком прийнято вважати 1859-й, коли швейцарський підприємець і громадський діяч Жан Анрі Дюнан, вражений страшними наслідками однієї з найкривавіших битв австро-італо-французської війни (під Сольферіно на полі бою лишилися вмирати більше дев’яти тисяч скалічених солдат), фактично ініціював створення Міжнародного комітету Червоного Хреста – організації, що на добровільних засадах надавала би першу медичну до пораненим. Пізніше Дюнан став першим лауреатом Нобелевської премії миру. Принципами, які він започаткував в цій організації, почали користуватись активні громадяни в багатьох країнах світу, і цей рух поступово охоплював різні види діяльності: до бідним, важкохворим, сиротам, навчання грамоті, боротьба з пияцтвом. В ХІХ столітті особливо розвивається благодійницька діяльність, яка ставить собі ту ж мету.
Однак я вважаю волонтерство і благодійництво дещо різними видами суспільної діяльності. Адже благодійництво не передбачає особистої безпосередньої участі у суспільно важливій роботі (не потрібно чергувати в притулку, розвозити нужденним харчі і ліки, готувати їжу). Благодійники, як правило, обмежуються фінансовою до а також нерідко розраховують на різні пільги з боку держави (що частенько і отримують).
У волонтерів інші погляди. Це в першу чергу – особиста безпосередня участь у вирішенні певної суспільно важливої проблеми. Також визначальним є принцип добровільності, адже волонтер діє за покликом душі, з почуття потреби реалізувати свою громадянську позицію (саме такі люди формують суспільну свідомість). Діяльність волонтерів безкорислива, неприбуткова. Вони не отримують ні зарплати, ні жодної матеріальної вигоди, все роблять безкоштовно. І єдина їх нагорода – визнання громади, що може трансформуватись в обрання на різні державні посади чи висування на нагородження медалями та орденами. І нарешті, волонтерська робота носить суспільно важливий характер, тобто спрямовується на вирішення проблеми, що турбує багатьох громадян і з певних причин не може повністю вирішитись зусиллями держави.
На українських землях волонтерство розвивалось ще з 19 століття, коли створювались різноманітні громадські організації, що опікувались лікарнями для малозабезпечених, притулками, безкоштовними їдальнями. Активно діяли організації Червоного Хреста, особливо під час російсько-турецької, російсько-японської та Першої світової війн. Волонтери також навчали грамоті (особливо на західноукраїнських землях), створювали підрозділи Товариства тверезості та опікувались будинками для безхатченків.Але з встановленням радянської влади цей рух фактично згортається і починає відновлюватись лише з кінця 80-х років минулого століття.
До речі, термін «волонтерство» для такого виду діяльності в світі почали використовувати лише з 70-х років ХХ століття, коли Міжнародна асоціація добровольчих зусиль кожних два роки почала проводити Всесвітні конференції волонтерів. На такій конференції в 1990 році у Парижі було прийнято Загальну декларацію волонтерів і визначено, що волонтерство – добровільна, активна, спільна чи особиста участь громадянина в житті людських співтовариств заради покращення якості життя, економічного та соціального розвитку. Декларація підтримує право на волонтерську діяльність для всіх чоловіків, жінок та дітей, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища.