Давні російські автори приділяють природі трохи уваги і тільки тоді, коли вона тісно пов'язана з долею дійових осіб оповідання, коли вона робить на них вплив. У стародавній Русі немає опису недіючої природи, яка відіграє пряму, а не непряму роль. У "Слові ..." немає пейзажів, природа введена в події, вона бере участь в них те прискорюючи, то уповільнюючи їх хід. Вона активна і в цій своїй активності наділяється майже людськими якостями.
У геніальної древньої поемі "Слово о полку Ігоревім" російська земля усвідомлюється як щось єдине, як надбання народу, що йде від одного кореня, незважаючи на усобиці і існування різних князівств. Душа автора "Слова", до цих пір, на жаль, безіменного, нерасторжима з рідними просторами і туманами південноруських пагорбів і степових роздолля. Природа живе і дихає в "Слові" заодно з людиною, заодно виступає з воїнами-русичами, що перегородила "великі поля черленими щитами". Вона радіє разом з ними перемозі, засмучується при поразці. "О, світло світла і червоно прикрашена земля Руська! - Йдеться в іншому давньоруському пам'ятнику писемності. - Багатьма красотами дівішь ти - озерами багатьма, дівішь ти ріками і джерелами местопочтімимі, горами крутими, пагорбами високими, дібровами частими, полями дивними, звірками різними, птахами незліченними, містами великими. Образ руської землі - центральний у "Слові о полку Ігоревім". Героєм "Слова" є не будь-якої з князів, а російський народ. До російській землі звернені всі найкращі почуття автора.
Автор "Слова о полку Ігоревім" малює великі простори Руської землі. Він відчуває батьківщину як єдине величезне ціле. У дію втягнуті величезні географічні простори: половецька степ, "синє море", Дон, Волга, Дніпро, Дунай, Західна Двіна, а з міст - Київ, Полоцьк, Чернігів, Курськ, Переславль, Білгород, Новгород і багато інших. Вся Руська земля перебуває в полі зору автора, введена в коло його розповіді. Образ батьківщини, повної міст, протиставлено образу пустельній половецького степу - "країні незвідане", її горбах, болотах, "грязьовим" місцях. Руська земля для автора "Слова о полку Ігоревім" - це, звичайно, не тільки "земля" у власному розумінні слова, не тільки російська природа, російські міста, це в першу чергу народ, її населяє. Автор "Слова" говорить про мирне праці російських орачів, порушеному усобицями князів; він пам'ятає про дружин російських воїнів, які оплакують своїх чоловіків, полеглих у битві за Русь, він розповідає про горе всього російського народу після поразки. Автор "Слова о полку Ігоревім" малює дивно живий образ Руської землі. Створюючи "Слово", він зумів окинути поглядом всю Русь цілком, об'єднав у своєму описі і російську природу, і руських князів, і російську історію. Образ страждає батьківщини дуже важливий у художньому і ідейному задуми "Слова": він викликає співчуття до неї читача, він збуджує ненависть до її ворогів, він кличе російських людей на її захист. Любов до батьківщини водила пером автора цього безсмертного твору. "Слово о полку Ігоревім" у наш час звучить як духовний заповіт давно минулого покоління. Це "золоте слово" вчить нас любити свою батьківщину Росію і зберігати її єдність.
Одного разу зі мною трапилася неприємна пригода. Мабуть, в мене ще мак цвів у голові. Розпочалося з того, що в крамниці мені дали більшу здачу, ніж потрібно. Я одразу вхопив очами, що грошей було більше, та не сказав продавцеві, бо давно вже поклав очі на наклейки з автівками, а батьки були проти купувати їх. Тож я витратив гроші на ці наклейки. Та коли прийшов додому, якось мені неспокійно на душі було. Соромно, хоч і грошей було на одну панюшку. І наклейки зовсім не радували. Тоді я пішов до мами та виклав їй усе як на духу. Від сорому моє обличчя налилося жаром. Та мама сказала, що нічого страшного. Якщо я зрозумів, що на чужому нещасті щастя не збудуєш, тож нехай це буде для мене урок. Вона дала мені грошей, які я відніс продавцеві. Та була приємно здивована та подякувала мені за чесність. В мене ніби камінь звалився з душі.
НАУКОВИЙ СТИЛЬ В мене вдома живе кішка. Вона невелика розмірами, має плямисте забарвлення та світло-голубі очі. Побачивши таку зовнішність люди одразу розуміють, що це за порода. Я назвав її [Мурка]. Моя [Мурка] переважно харчується молоком, сухим кормом та деколи рибою. Взагалі раціон котів дуже різноманітний. Вони можуть їсти м'ясо, рибу, морепродукти, концерви та сухі корми. Залежно від породи та характеристик людина сама обирає чим годувати свою кицю. Наша Мурка належить до роду сіамських кішок. Вони походять із Таїланду. Це надзвичайно активні та рухливі тварини, які люблять гратися. Можна сказати, що воно емоційні. До цих пір не знайдений механізм який пояснював би їхню хорошу пам'ять: ці кішки дуже довго будуть пам'ятати ваше погане відношення до неї і при нагоді обов'язково будуть дряпати ваші руки і ходити в туалет у ваше взуття. Але насправді вони доволі милі та ніжні створіння - якщо віддавати їм любов і ласку, то ваша киця стане для вас найкращим другом. ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ Хочу познайомити вас з найпрекраснішою істотою на землі - моєю кішкою. Мурка або як я ласкаво її називаю Мурочка - дуже гарна і добра киця. З її приходом у наш дім стало спокійно і весело. Батьки і я часто сваримося між собою з ким буде спати Мурочка, але вона сама обирає до кого їй приходити. Якщо у вас досі немає домашньої тваринки, то кішка буде чудовим варіантом. Вона вас дисциплінує і навчить турбуватися не лише про себе, а і про маленького друга. Завжди чудово повертатися додому, а там тебе чекає маленьких товариш, який завжди радий твоєму поверненню. Наша Мурка, дуже розумна киця, вона відчуває настрій і розуміє, коли краще нас не рухати. В такі моменти вона лягає поряд і чекає поки хазяїн сам не зверне на неї увагу. Для вчіх в кого немає маленького чуда, я б радив завести кішку. Ці милі і добрі створіння завжди будуть поруч і підніматимуть ваш настрій.
Давні російські автори приділяють природі трохи уваги і тільки тоді, коли вона тісно пов'язана з долею дійових осіб оповідання, коли вона робить на них вплив. У стародавній Русі немає опису недіючої природи, яка відіграє пряму, а не непряму роль. У "Слові ..." немає пейзажів, природа введена в події, вона бере участь в них те прискорюючи, то уповільнюючи їх хід. Вона активна і в цій своїй активності наділяється майже людськими якостями.
У геніальної древньої поемі "Слово о полку Ігоревім" російська земля усвідомлюється як щось єдине, як надбання народу, що йде від одного кореня, незважаючи на усобиці і існування різних князівств. Душа автора "Слова", до цих пір, на жаль, безіменного, нерасторжима з рідними просторами і туманами південноруських пагорбів і степових роздолля. Природа живе і дихає в "Слові" заодно з людиною, заодно виступає з воїнами-русичами, що перегородила "великі поля черленими щитами". Вона радіє разом з ними перемозі, засмучується при поразці. "О, світло світла і червоно прикрашена земля Руська! - Йдеться в іншому давньоруському пам'ятнику писемності. - Багатьма красотами дівішь ти - озерами багатьма, дівішь ти ріками і джерелами местопочтімимі, горами крутими, пагорбами високими, дібровами частими, полями дивними, звірками різними, птахами незліченними, містами великими. Образ руської землі - центральний у "Слові о полку Ігоревім". Героєм "Слова" є не будь-якої з князів, а російський народ. До російській землі звернені всі найкращі почуття автора.
Автор "Слова о полку Ігоревім" малює великі простори Руської землі. Він відчуває батьківщину як єдине величезне ціле. У дію втягнуті величезні географічні простори: половецька степ, "синє море", Дон, Волга, Дніпро, Дунай, Західна Двіна, а з міст - Київ, Полоцьк, Чернігів, Курськ, Переславль, Білгород, Новгород і багато інших. Вся Руська земля перебуває в полі зору автора, введена в коло його розповіді. Образ батьківщини, повної міст, протиставлено образу пустельній половецького степу - "країні незвідане", її горбах, болотах, "грязьовим" місцях. Руська земля для автора "Слова о полку Ігоревім" - це, звичайно, не тільки "земля" у власному розумінні слова, не тільки російська природа, російські міста, це в першу чергу народ, її населяє. Автор "Слова" говорить про мирне праці російських орачів, порушеному усобицями князів; він пам'ятає про дружин російських воїнів, які оплакують своїх чоловіків, полеглих у битві за Русь, він розповідає про горе всього російського народу після поразки. Автор "Слова о полку Ігоревім" малює дивно живий образ Руської землі. Створюючи "Слово", він зумів окинути поглядом всю Русь цілком, об'єднав у своєму описі і російську природу, і руських князів, і російську історію. Образ страждає батьківщини дуже важливий у художньому і ідейному задуми "Слова": він викликає співчуття до неї читача, він збуджує ненависть до її ворогів, він кличе російських людей на її захист. Любов до батьківщини водила пером автора цього безсмертного твору. "Слово о полку Ігоревім" у наш час звучить як духовний заповіт давно минулого покоління. Це "золоте слово" вчить нас любити свою батьківщину Росію і зберігати її єдність.
Объяснение: