Була війна. Чи пам'ятає хтось, коли вона була? Чи, може, знає хтось із нас, скільки невинних та чистих душ вона забрала? Родючі землі тепер вже незалежної, вільної та самостійної України насичені кров'ю. А скільки матерей пролили гарячі та гіркі сльози, прощаючись зі своїми рідними синами, ніби відриваючи їх від серця і ясно розуміючи, що бачать їх востаннє? «Надія завжди є, була і буде жить. Надія не вмирає!», — так вони казали?! Схилили світлі голови і юнаки, і дівчата, і старі, і молоді! Лягли посеред степу брат за брата! А ми не знаємо наших героїв? А ми не знаємо їхніх імен? Мені соромно за нас, за вас, за тебе! За себе також мені соромно однак, що живемо в цей час заради себе!
Ми маєм пам'ятати їхні імена і чому герої полягли за нас. Вони за нас життя своє згубили, щоб їхні діти, себто ти і я, жили під небом голубим і мирним. А ти не пам' ятаєш навіть день, коли перемогли наші діди.
p. s. еле сдержала себя, чтобы не начать писать стихами, звзвзвхах
Відповідь:
Н.в. чотириста сімдесят шість
Р.в. чотирьохсот сімдесяти (сімдесятьох) шести (шістьох)
Д.в. чотирьомстам сімдесяти (сімдесятьом) шести (шістьом)
З.в. чотириста сімдесят (сімдесятьох) шість (шістьох)
О.в. чотирмастами сімдесятьма (сімдесятьома) шістьма (шістьома)
М.в. чотирьохстах сімдесяти (сімдесятьох) шести (шістьох)
Н.в. триста п'ятдесят дев'ять
Р.в. трьохсот п'ятдесяти (п'ятдесятьох) дев'яти (дев'ятьох)
Д.в. трьомстам п'ятдесяти (п'ятдесятьом) дев'яти (дев'ятьом)
З.в. триста п'ятдесят (п'ятдесятьох) дев'ять (дев'ятьох)
О.в. трьомастами п'ятдесятьма (п'ятдесятьома) дев'ятьма (дев'ятьома)
М.в. трьохстах п'ятдесяти (п'ятдесятьох) дев'яти (дев'ятьох)
Пояснення:
Жили не жили два дурні. Один з них ніколи не давав у борг нічого - навіть гривеника, а другий ніколи нічого не повертав - навіть гривеника. Так і звали їх: одного - " що Не дає", а іншого - "Неотдаю-щий". Але ось одного разу невідомо як вийшло, що гривеник того, що Не дає потрапив до того, що Не віддає. Почав вимагати свій гривеник, що Не дає. Але хіба віддасть дурень, який нічого не віддавав назад! Йшов час, і той, що нарешті Не дає оселився у будинку того, що Не віддає