Кожен з нас має берегти природу. Це добра матуся, що смачно годує, забезпечує різноманітними корисними ресурсами, одягає і зігріває. А ми, натомість, тільки руйнуємо її красу: вирубуємо ліси, висушуємо озера, забруднюємо повітря, вбиваємо тварин, саджаємо їх у клітки, і все перетворюємо на не живе каміння... Великі підприємці думають лише про ті гроші, які вони зароблять сьогодні, якщо збудують шкідливий, але прибутковий завод, та чи задумуються вони, що на відновлення природи у майбутньому вони покладуть в десятки разів більше грошей.
Ми повинні зрозуміти, що хоч багатсва природи здаються безмежно великими, та прийде час і навколо залишуться лише зрубані пеньки, купи сміття, брудні водойми і чорні хмари з зеленим дощем. Чи про таке майбутне ми мріяли для себе і для своїх дітей? Думаю, що ні. Тому потрібно вчасно зреагувати на сигнали, що відусіль лунають тихим шелестом листя, зойком птахів і суровим гуркотом грому. Якщо ми вчасно припинемо цю розруху і безладдя між людиною і природою, то ще зможемо на схилі віків побачити в прозорій воді прудких рибок, на блакитному небі білі хмаринки, а біля кожного дому квітучий садⒶ.
Злітає листя із дібров, і материнка відцвітає.
В селі тому вдова жила, а у вдови дочка росла.
Село моє не знамените, та вдача горда у села.
Я вірю в кращий час, але душа болить.
То шурхне щось збоку, то захитається береза, то щось гукне.
Чи вдарить смерть у серце співом, чи упаду в безодню я?
Ось помандрують аж за синє море над смутком сіл високі журавлі; і хтось останній на полі дооре вузеньку смужку вогкої землі.
Дощу не було, а тільки були хмари.
Десь коні ржуть і глухо грають сурми. За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти. Вже стигнуть вки й ренет і місяць присіда до столу. Ще холодом закуто віти клена й заметами занесено кущі.Можливо, білка спалахне між віття та вивільга між віття заблищить.
Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя.
Рвонулось дерево – і брила піднялась.
Дай людині владу – і вона себе покаже.
Шануй людей – і тебе шануватимуть.
Та раптом дзвінок і – вже займається порожнеча.
Тут між частинами складносурядного речення кома не ставиться, бо є спільні слова: десь, за тополями, там, вже, ще. Вагалася щодо речення "Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти". Тому подаю його так, як в автора — Володимира Забаштанського.