Найдорожча в світі людина — це мама. Вона завжди поруч своєї дитини. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли дитина захворіє, мама завжди співчуває і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих турбот.
Скільки пісень, віршів, творів присвячено матері. Це і "Пісня про рушник" Андрія Малишка, і "Два кольори" Дмитра Павличка, і "Лебеді материнства" Василя Симоненка, і оповідання "Мати" Олександра Довженка та багато інших.
У вірші "Сива ластівка" Борис Олійник задушевно звертається до матері:
Там, де ти колись ішла,
Тихо стежка зацвіла
Вечоровою матіолою
Дивом-казкою світанковою...
Так, мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.
А Микола Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує:
Від матері — слово, і пісня, і хліб.
Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.
Все від матері — мужність і перший політ,
і як мати для всіх — Батьківщина моя.
Моя мама — ніжна і добра, лагідна і красива жінка.
Скільки себе пам'ятаю, вона завжди поруч мене. І це настільки звично, що здається іншого не може й бути. її турботи сприймаються, як щось звичне, буденне. Але ми розуміємо, що за цим криється велика материнська любов. Адже для матері її дитина — найкраща в світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо, бо тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла бути.
Мамин власний приклад багато значить для дитини. Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим, щирим і чуйним. І я намагаюсь бути де в чому схожим на свою матір, а також роблю все для того, щоб менш її ображати. Коли вона усміхнена, весела, то мені радість.
Скільки разів подумки я звертався до неї, молив про до в скрутний час. 1 вона завжди мені допомагала своєю вірною, незрадливою любов'ю, своїми порадами.
Відомий поет писав:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Не тільки Малишкова мати "недоспала ночей", не тільки вона давала синові "рушник вишиваний на щастя, на долю". Скільки матерів проводжали сина або доньку в дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі! Материна оселя — дім, де завжди ми бажані гості. Так тобі, рідна, за все! Земний тобі уклін.
Той відкинув лук і, ПРИЧАЇВШИСЯ за виваленим коренем, ухопив обіруч свій важкий топір і, коли медвідь, МАЦАЮЧИ, добирався до знайомої собі щілини, він з усього розмаху цюкнув його згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква.
І коли часом стара бабуся, СИДЯЧИ в запічку та ПРЯДУЧИ грубу вовну, почне розповідати дрібним унукам про давню давнину, про напади монголів-песиголовців і про тухольського ватажка Беркута,— діти слухають тривожно, в їх сивих оченятах блискотять сльози.
А коли скінчиться дивовижна повість, то малі й старі, ЗІТХАЮЧИ, шепчуть: "Ах, яка ж то красна байка!"
Тухольські громадяни, ВИДЯЧИ її, як їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, ПОГОВОРЮЮЧИ.
Боярські слуги від півночі звивалися, ПРИГОТОВЛЯЮЧИ для гостей їду на цілий день, НАПОВНЮЮЧИ шипучим медом і яблучником подорожні боклаги.
Означальне
Объяснение:
Суддею яким?, чий вирок...