ЩИ́РІСТЬ, рості, ж. Властивість за знач. щи́рий. Енергія, що нею пройнято було всю його постать, врода, палкість, щирість — все це надзвичайно вражало дівчину (Гр., II, 1963, 28); Чуло материнське серце, що сталась якась зміна в синові, не було в нього попередньої щирості, запальності (Збан., Таємниця.., 1971, 49); — А тобі чого тут треба?.. — Працювати,— сказав він коротко і знову усміхнувся з такою чарівною щирістю, що бригадир-механік пом’якшав (Багмут, Опов., 1959, 95); Відчувши щирість наших розмов з ним, дід Галаверда шанобливо підступив до нас (Ле, Опов. та нариси, 1950, 30); Пройшли літа, а ти не розгубила Ні серця жар, ні щирість почуття (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 137); Художня сила, оригінальність і новаторство Сосюри виявляється в простоті, правдивості, щирості тону, внутрішній схвильованості (Рад. літ-во, 4, 1963, 46); // Щире ставлення, стосунки між ким-небудь. — Не гадайте [пане адвокат], що мужик вірить у вашу щирість до нього (Март., Тв., 1954, 208); [Орест:] При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Л. Укр., II, 1951, 28).
◊ По щи́рості: а) (у сполуч. з дієсл. балакати, розмовляти, сказати і т. ін.) відверто, не приховуючи нічого. — От компанію твоїх молодих товаришок я люблю. Ці мені приємні! Зійдуться до тебе, любенько й по щирості балакають, читають сучасні книжки, говорять про сучасні ідеї (Н.-Лев., VI, 1966, 21); Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Фр., VI, 1951, 332); За працею, за громадською роботою Павло майже ніколи не розмовляв з батьком по щирості (Кир., Вибр., 1960, 326); б) (у сполуч. з дієсл. давати, дарувати, наділяти і т. ін.) не шкодуючи, щєдро. Він.. дістав цукерки в блискучих обгортках й по щирості обділив Франку, Кулину, Ясю — всіх дівчат (Чорн., Визвол. земля, 1959, 81); — Смачний тютюнець? — питав Орлик, по щирості насипаючи тютюну в жменю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 163); По щи́рості сказа́вши див. сказа́ти.
Я давно мріяла про літній відпочинок в Карпатах.Що може бути кращим? Гірські струмочки з кришталево чистою водою,що безперервно біжать своєю маленькою дорогою і дають змогу втамувати спрагу усім мандрівникам,що завітали в гори.Зелені смереки,сосни,ялини-красуні карпатських лісів,тільки ступив на поріг цнотливої природи одразу відчуваєш дивовижні запахи карпатських трав і вічно зелених дерев.Груди наповнюються свіжим повітрям,а душа натхненням.Хочеться поєднатися з природою на віки,жити з нею в гармонії і злагоді.Тільки в Карпатах відчуваєш себе справжньою людиною яку створила матінка природа.Можна збирати гриби,ягоди,кататися на велосипедах,здійматися на вершини,відчути щось неперевершене та вічне.
Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
ЩИ́РІСТЬ, рості, ж. Властивість за знач. щи́рий. Енергія, що нею пройнято було всю його постать, врода, палкість, щирість — все це надзвичайно вражало дівчину (Гр., II, 1963, 28); Чуло материнське серце, що сталась якась зміна в синові, не було в нього попередньої щирості, запальності (Збан., Таємниця.., 1971, 49); — А тобі чого тут треба?.. — Працювати,— сказав він коротко і знову усміхнувся з такою чарівною щирістю, що бригадир-механік пом’якшав (Багмут, Опов., 1959, 95); Відчувши щирість наших розмов з ним, дід Галаверда шанобливо підступив до нас (Ле, Опов. та нариси, 1950, 30); Пройшли літа, а ти не розгубила Ні серця жар, ні щирість почуття (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 137); Художня сила, оригінальність і новаторство Сосюри виявляється в простоті, правдивості, щирості тону, внутрішній схвильованості (Рад. літ-во, 4, 1963, 46); // Щире ставлення, стосунки між ким-небудь. — Не гадайте [пане адвокат], що мужик вірить у вашу щирість до нього (Март., Тв., 1954, 208); [Орест:] При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Л. Укр., II, 1951, 28).
◊ По щи́рості: а) (у сполуч. з дієсл. балакати, розмовляти, сказати і т. ін.) відверто, не приховуючи нічого. — От компанію твоїх молодих товаришок я люблю. Ці мені приємні! Зійдуться до тебе, любенько й по щирості балакають, читають сучасні книжки, говорять про сучасні ідеї (Н.-Лев., VI, 1966, 21); Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Фр., VI, 1951, 332); За працею, за громадською роботою Павло майже ніколи не розмовляв з батьком по щирості (Кир., Вибр., 1960, 326); б) (у сполуч. з дієсл. давати, дарувати, наділяти і т. ін.) не шкодуючи, щєдро. Він.. дістав цукерки в блискучих обгортках й по щирості обділив Франку, Кулину, Ясю — всіх дівчат (Чорн., Визвол. земля, 1959, 81); — Смачний тютюнець? — питав Орлик, по щирості насипаючи тютюну в жменю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 163); По щи́рості сказа́вши див. сказа́ти.
Объяснение: