Объяснение:Це питання дуже актуальне в наш час.Все залежить від окремого регіону,і взагалі-від кожної окремої людини.
Багато років наша країна вважалась не окремою,самостійною державою.
Буремним та довгим виявився шлях до прийняття своєї ж рідної мови.
Накладання заборон на твори українських митців,переслідування новацій в мистецтві,вільної думки-все це породило атрофію українського патріотизму.
Будь яке дослідження треба починати з питання "чому?",тобто з історії українського суспільства,але навіть при наявності усіх історичних фактів,
ваше питання постає у теперешньому часі,і треба,все ж таки,обернутися до нашого сучасного народу та зрозуміти чому більшість відсотків українців не поважають свою країну ,шукають щастя на чужині,з легкістю забувають рідну землю-адже вся відповідальність за майбутнє нації,країни.дітей лягає тільки на нас самих.
Мова-вагомий чинник українського суспільства.Зараз деякі реформи вимагають формувати компетентності щодо спілкування державною мовою у повсякденні.І це правильно,більш того,якщо б у Криму чи на Донеччині люди розмовляли українською мовою так,як у Львові або в Тернополі,то не яка б країна світу не змогла відібрати у нас ці землі,тому що коли людина на одній мові спілкується,кохає,думає і ,взагалі,- живе,то ніяка чужина не потрібна.
Поки що нам важко відійти від російської мови,бо все починається зі школи,яка вчила нас не на рідній мові,вчила за радянськими підручниками.
Тільки нещодавно наші сучасні школи почали навчатися за новими стандартами НуШ(НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА) і нам залишається тільки сподіватися,що наші діти подолають усі мовні перешкоди на шляху до об'єднання українського суспільства.
В моїй родині серед зимових свят дуже шанується не тільки Новий Рік, але й Різдво Христове. Для нас це родинне свято. Ми святкуємо його разом с моїми бабусями та дідусями. Зазвичай, родичі збираються у нас вдома біля ялинки, що залишається з Нового Року.
Готуватися до Різдва ми починаємо ще зранку. Мама готує смачну кутю з родзинками. Як тільки вечоріє, я несу частину цієї куті до своєї хрещеної матері, яка живе неподалік. Так я висловлюю ій шану, як своїй другій мамі. А вона пригощає мене солодощами та дає подарунок.
Потім я разом з друзями йду колядувати. За правилами, я мала би це робити пізніше ввечері, але мама не дозволяє ходити пізно вулицями. Ми приходимо до знайомих нам людей. Заздалегідь ми вивчаємо кілька колядок та співаємо їх. Ми кажемо усім, щоб вони раділи, тому що Іісус Христос народився.
За це нам дають солодощі та дрібні гроші. Але солодощі я відразу не їм, бо це можна робити лише за святковим столом. Одного разу ми перевдягалися в костюми та ходили спражнім вертепом: була в нас своя коза, а ще циган, зірка та інші різдвяні персонажі. Я була лікарем та рятувала козу.
Ввечері вся наша родина збирається за святковим столом. Ми їмо кутю та м`ясні страви, що їх приготували бабусі. Всією родиною ми згадуємо померлих родичів, а бабуся ставить для них кутю на столі. А мій брат ще ходить вранці до своїх хрещених батьків посівати зерном.
Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У бабусі був красивий чорний кіт Мурчик. Він був дуже розумний, але мав незалежний характер. Він вільно гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідських котів та навіть їх господарів. Якщо його брали на руки, він відразу виривався і міг подряпати.І ось одного разу Мурчик зник. Раніше він іноді пропадав на ніч, щонайбільше на добу. А тут не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися, бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, але Мурчика ніхто не бачив.І ось якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт, дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. А виявилося, що господарі цього будинку поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз всередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її в кухні на вікні. І Мурчик в їх відсутність ласував рибкою. А коли сусіди повернулися і помітили, швидко виліз і втік.Нам з бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули закрити кватирку. Ми всі посміялися, але потім бачили, як Мурчик часто навідувався до них у двір і довго сидів, стежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку.
ответ: нажаль,ні
Объяснение:Це питання дуже актуальне в наш час.Все залежить від окремого регіону,і взагалі-від кожної окремої людини.
Багато років наша країна вважалась не окремою,самостійною державою.
Буремним та довгим виявився шлях до прийняття своєї ж рідної мови.
Накладання заборон на твори українських митців,переслідування новацій в мистецтві,вільної думки-все це породило атрофію українського патріотизму.
Будь яке дослідження треба починати з питання "чому?",тобто з історії українського суспільства,але навіть при наявності усіх історичних фактів,
ваше питання постає у теперешньому часі,і треба,все ж таки,обернутися до нашого сучасного народу та зрозуміти чому більшість відсотків українців не поважають свою країну ,шукають щастя на чужині,з легкістю забувають рідну землю-адже вся відповідальність за майбутнє нації,країни.дітей лягає тільки на нас самих.
Мова-вагомий чинник українського суспільства.Зараз деякі реформи вимагають формувати компетентності щодо спілкування державною мовою у повсякденні.І це правильно,більш того,якщо б у Криму чи на Донеччині люди розмовляли українською мовою так,як у Львові або в Тернополі,то не яка б країна світу не змогла відібрати у нас ці землі,тому що коли людина на одній мові спілкується,кохає,думає і ,взагалі,- живе,то ніяка чужина не потрібна.
Поки що нам важко відійти від російської мови,бо все починається зі школи,яка вчила нас не на рідній мові,вчила за радянськими підручниками.
Тільки нещодавно наші сучасні школи почали навчатися за новими стандартами НуШ(НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА) і нам залишається тільки сподіватися,що наші діти подолають усі мовні перешкоди на шляху до об'єднання українського суспільства.