Народна дума оповідає про бурю на морі. Двоє братів-козаків, потопаючи, стали просити у Бога прощення за свої гріхи. Найбільшим своїм гріхом вони вважали те, що зневажали батька й матір, своїх рідних та сусідів. Тільки щира материна й батькова молитва до м урятуватися. А за козака-сироту нікому було молитися, нікому було його прощати, тому він потонув. Дума оспівує віру, силу материнської любові, необхідність усвідомлення того, що порятунок можливий лише через покаяння, розуміння своєї гріховності.
Адам і Єва, альфа й омега (початок і кінець; сутність, основа, найголовніше), вавилонське стовпотворіння ( вживається на позначення справи, яка не буде завершена, а також на позначення безладу, галасу, метушні), випити гірку чашу (перетерпіти всі випробування, всі неприємності, яка б не була важка справа, виконати її до кінця ), вовк в овечій шкурі (це заздрісна, зла людина, що приховує свої хижі наміри під маскою порядності) всесвітній потоп (інколи вживається, коли йдеться про затоплення, сильну зливу), голос волаючого в пустелі (вживається як даремний заклик до кого-небудь, залишений без уваги, без відповіді ) дерево пізнання добра і зла (вживається, коли хочуть попередити про можливість скоєння гріха) , закопати талант у землю ( вираз означає не лише невикористання своїх можливостей, грошей, а й здібностей (талантів), втрату їх, а це значить — не догодити Богові), за сімома замками ( уживається на позначення чогось далекого, неприступного, неможливого для користування) , іти на Голгофу (іти на важку, часом безнадійну справу, страждання за когось), кінець світу (вживаються в перебільшенні чогось, особливо при жартівливо-іронічному зображенні сварки, безладдя, стихійного лиха), не хлібом єдиним живе людина (для людини не головне бути ситою фізично, жити в достатку, бо є в житті інші, важливіші цінності — духовні).
Цитати:
У кожної людини свої зорі[1].
Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив[1]...
Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали[1].
Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі[1].
Цей сміх для мене — ніби джерело в пустелі[1].
Всі дороги провадять до людей[1].
Це дуже сумно — коли забувають друзів. Не у всякого був друг[1].
Світ недосконалий[1]!
Лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима[1].
Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти — це твої дії, і немає іншого тебе[1].
Слова тільки заважають розуміти один одного[1].
Себе судити куди важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий[1].
Серед людей також самотньо[1].
Нерозумно брехати, коли тобі так легко викрити[1].
Якщо йти все прямо так прямо, далеко не підеш[1].
Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш[1].
Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам'ятає[1].