Кожне покоління вважає своїм обов’язком навчити молодь, як правильно жити, в той самий час критикуючи іб життя. Це є закономірним процесом, адже кожне наступне покоління живе? існує у певному проміжку часу, який відрізняється від попереднього. Суспільство міняється, змінюються також пріоритети та моральні цінності.
Адаптуючись до суспільних процесів, кожне покоління створює свій захисний механізм та норми поведінки. В цьому випадку неминучими є певні протиріччя між батьками та дітьми. Те, що було нормою колись, перестає працювати сьогодні. І молодь, як ніхто інший, чутливо реагує на зміни в суспільно-культурних процесах. Саме тоді вона і стикається з певними проблемами, що їх має вирішити.
На перший погляд, сучасна молодь взагалі не має проблем. Вони ситі, задоволені та мають те, про що їхні батьки у цьому віці навіть і не мріяли. Але проблеми сучасної молоді існують, і вони глибші, ніж може показатися на перший погляд. На фоні великого вибору можливостей та засобів досягнення своїх цілей, а також беручи до уваги подвійну мораль сучасного суспільства, молодій особі дуже важко сформувати правильний світогляд, не скотившись до рівня примітивного споживача.
Сучасна молодь стикається з відсутністю прийнятних духовних орієнтирів, які поступово замінюються викривленими нормами життя, де все продається та купується, включаючи кохання та друзів. Водночас такі чесноти, як милосердя, духовність та чесність не поважаються та вважаються ознакою слабкості. У світі, де кожний сам за себе, де віртуальний світ замінює живе спілкування, відбувається відчуження між людьми та з’являється жорстокість.
В таких складних умовах, сучасна молодь дуже часто губиться та йде шляхом мінімального спротиву, деградуючи як особистість та роблячи своє життя неповноцінним. Але саме завдяки такій особливості молоді, як гнучкість поглядів, хочеться вірити, що у сучасного підростаючого покоління вистачить сил відрізнити істину від фальші та знайти вірний шлях, спираючись на багатовікову традицію своїх предків, щоб врешті решт стати достойним представником своєї країни.
Объяснение:
думаю
Объяснение:
Нещодавно я зустрів свого друга у їдальні. Він був засмучений чимось, я вирішив поцікавитися що його засмутило.
- Привіт)
- Привіт...
- Як справи?
- Погано...
- Чому? Що сталося? може розповіси.
- Мене кинули мої друзі.
- Але ж так не буває.
- Чому?
- Якщо друзі справжні вони ніколи тебе не кинуть.
- Вони справжні напевне..
- Чому ти так думаєш?
- Ми навчаємося з ними в одному класі, разом гуляємо.
- А коли в тебе немає настрою або ти дуже засмучений, вони з тобою?
- Ні
- От бачиш, а справні друзі завжди будуть поруч, незважаючи ні на що!
-Дякую, ти дав мені дуже гарну пораду.
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.